Вояків УПА вшанували молитвою, обійшовшись без офіційних промов
Історія таки підлягає певним законам циклічності. Наперекір логіці повторюється те, що, здавалося б, є неможливим у цивілізованому світі. Ті, хто згадував загиблих на місці Гурбенського бою ще два роки тому, відчували глибокий смуток, у більшості сприймаючи ті події як трагічну, але далеку сторінку історії. Торік з героями Гурбів уже поминали мучеників Небесної сотні, переконуючи себе сподіваннями, що то - останні віддані за Вкраїну життя.
Але надія та була примарною. Після життів безстрашних хлопців з Майдану за останній рік ми втратили ще стільки ліпших з ліпших… Через сімдесят літ після Гурбенського котла стався Іловайський. І знову напівживих молодих бійців, які пробиралися манівцями, прагнучи вижити, стрічали смертельними пострілами нащадки енкавеесівців. Може, не кровні, але такі ж затяті виродки, як і ті, що намагались хазяйнувати на нашій землі тоді, сімдесят один рік тому…
Цього року мужніх українців, котрі полягли у найбільшому бою вояків УПА з військами НКВС, поминали стримано та щиро. Від самого ранку до Гурбів з’їжджалися небайдужі люди з усієї області. З кожною годиною на під’їзному шляху до Гурбенського монастиря кількість транспорту збільшувалася, хоч дехто й відмітив, що у 2015-му на це святе місце приїхало дещо менше люду, ніж торік. Утім, головне - не кількість, а щирість. Чимало наших земляків тепер просто не уявляють, що третій Великодній день можна провести деінде. Щороку вони їдуть сюди на спільну молитву, везуть гостей з інших регіонів, долучають до цієї традиції і найменших діток. Бо на Гурби нас справді кличе пам’ять і прагнення помолитись за загиблих… Тому зранку архієпископ Рівненський та Острозький Іларіон спільно зі священиками місцевих парафій відслужив Божественну літургію та панахиду на меморіалі загиблих вояків. По завершенні богослужіння владика зазначив, що молитва – це те, чого потребують душі усіх загиблих за нашу державу. Справді, у цьому величному місці, де у тиші тільки вітер овіває повстанські могили, прагнеш молитися за героїв саме тими щирими словами, які мав би почути Бог.
Добре, що цього року пам’ять за загиблими у 1944-му і героями нашого часу вшанували справжньою тишею. На Гурбах не було прапорів партій та змагань між представниками влади у палкості промов. Обласні та районні керманичі, нардеп Олександр Дехтярчук, депутати облради та інші відомі у нашому локальному політикумі особи просто поклали квіти до меморіалу. А протягом усього дійства перебували межи людей і так само слухали скорботну «Вічную пам’ять». Мабуть, саме так і мають поводити себе чиновники, щоб продемонструвати, що й вони сприймають цей біль настільки ж гостро.
Історія таки підлягає певним законам циклічності. Наперекір логіці повторюється те, що, здавалося б, є неможливим у цивілізованому світі. Ті, хто згадував загиблих на місці Гурбенського бою ще два роки тому, відчували глибокий смуток, у більшості сприймаючи ті події як трагічну, але далеку сторінку історії. Торік з героями Гурбів уже поминали мучеників Небесної сотні, переконуючи себе сподіваннями, що то - останні віддані за Вкраїну життя.
Але надія та була примарною. Після життів безстрашних хлопців з Майдану за останній рік ми втратили ще стільки ліпших з ліпших… Через сімдесят літ після Гурбенського котла стався Іловайський. І знову напівживих молодих бійців, які пробиралися манівцями, прагнучи вижити, стрічали смертельними пострілами нащадки енкавеесівців. Може, не кровні, але такі ж затяті виродки, як і ті, що намагались хазяйнувати на нашій землі тоді, сімдесят один рік тому…
Цього року мужніх українців, котрі полягли у найбільшому бою вояків УПА з військами НКВС, поминали стримано та щиро. Від самого ранку до Гурбів з’їжджалися небайдужі люди з усієї області. З кожною годиною на під’їзному шляху до Гурбенського монастиря кількість транспорту збільшувалася, хоч дехто й відмітив, що у 2015-му на це святе місце приїхало дещо менше люду, ніж торік. Утім, головне - не кількість, а щирість. Чимало наших земляків тепер просто не уявляють, що третій Великодній день можна провести деінде. Щороку вони їдуть сюди на спільну молитву, везуть гостей з інших регіонів, долучають до цієї традиції і найменших діток. Бо на Гурби нас справді кличе пам’ять і прагнення помолитись за загиблих… Тому зранку архієпископ Рівненський та Острозький Іларіон спільно зі священиками місцевих парафій відслужив Божественну літургію та панахиду на меморіалі загиблих вояків. По завершенні богослужіння владика зазначив, що молитва – це те, чого потребують душі усіх загиблих за нашу державу. Справді, у цьому величному місці, де у тиші тільки вітер овіває повстанські могили, прагнеш молитися за героїв саме тими щирими словами, які мав би почути Бог.
Добре, що цього року пам’ять за загиблими у 1944-му і героями нашого часу вшанували справжньою тишею. На Гурбах не було прапорів партій та змагань між представниками влади у палкості промов. Обласні та районні керманичі, нардеп Олександр Дехтярчук, депутати облради та інші відомі у нашому локальному політикумі особи просто поклали квіти до меморіалу. А протягом усього дійства перебували межи людей і так само слухали скорботну «Вічную пам’ять». Мабуть, саме так і мають поводити себе чиновники, щоб продемонструвати, що й вони сприймають цей біль настільки ж гостро.
У рамках офіційної частини дійства голова Рівненської ОДА Віталій Чугунніков вручив Почесні грамоти облдержадміністрації ветеранам УПА Андрію Грині, Миколі Качановському та Василю Кирилюку. Отримали такі грамоти й бійці АТО - Сергій Квачун, Дмитро Левчик, Тарас Олійник і Максим Тимошенко.
Обійшлося цього разу на Гурбах і без традиційної останніми роками реконструкції бою. Надто вже багато реальних боїв щодня точиться на теренах України. Та і хлопцям у камуфляжній формі не гоже нині інсценізувати стрілянину. Тепер чимало з них - на Сході, де кожна куля - справжня, і кожна мить може стати фатальною.
Зате охочих потрапити до криївки було вдосталь: влаштувалася величенька черга тих, хто бажав хоч на хвилину зануритися у побут вояків УПА. А як потрапляєш всередину цієї історичної споруди, думаєш вже про сучасне: як же це воно - воякам нашим на Сході, у тісних бліндажах, окопах та під зливою підступних обстрілів.
Але, як би там не було, а на Гурбах уже скоро облаштують справжній храм, у якому постійно звучатиме молитва за полеглих. Минулого року на цьому місці стояв лише фундамент, тепер же тут височіє дерев’яна церква, виблискуючи під сонцем позолотою купола. Якби не наполегливість та натхнення настоятеля Гурбенського Свято-Воскресенського чоловічого монастиря отця Нифонта, то навряд чи настільки швидко постав би на Гурбах такий ошатний храм. Настоятель монастиря збирав кошти буквально по гривні, жодного дня не сидів без роботи, плануючи наступні дії та втілюючи їх у життя. Третього дня Великодня отець Нифонт мав би приймати вітання з Днем народження. Натомість він упродовж всього дня ходив зі скринькою та збирав пожертви. Що храм звели, – то добре, зазначає отець. Але попереду ще неймовірно багато роботи з облаштування, розповідає настоятель монастиря:
- Щоб храм діяв, його потрібно завершити. Він будується на кошт жертводавців, і кожна копійка йде на його зведення. Звісно, якби не війна, було б простіше і легше. Але треба пам’ятати, що без молитви і віри в Бога ми не переможемо. Тому хотілося б, щоб у храмі ми почали служити на Покрову, адже це свято є і днем створення УПА.
До слова, вояки УПА, лави яких, на жаль, щороку рідшають, нарешті отримали ще одну сатисфакцію: минулого тижня народні депутати України ухвалили закон про офіційне визнання організацій, які боролись за незалежність України у ХХ столітті.
А фестиваль-реквієм «Герої Гурб» завершив драйвовий виступ українського гурту “Тінь сонця”. Пісні рокерів - і сумно-мелодійні, і запальні - звучали дуже доречно. Хлопцям, полеглим за Україну, сподобалося б.
Марина СТЕПАНЮК.
На фото: під час вшанування пам’яті вояків УПА в Гурбах.
Фото автора.
