Антон УКРАЇНЕЦЬ.
Сутність людини визначають її вчинки. Перед вибором, як діяти, кожен з нас постає повсякчас. Життя ж іде “і все без коректур”, як пише в одній зі своїх поезій Ліна Костенко, й у ньому одним байдуже усе, крім власних інтересів і матеріальних благ, а для других це просто неможливо. Саме вони, прагнучи змін в країні на краще, вирушають на Майдани, не “відкошують” від армії, а добровільно йдуть захищати Батьківщину. Принципові й активні, вони здатні жити заради інших. Таким за вдачею є і наш земляк, один із засновників ГО “Обласна ветеранська спілка учасників АТО Рівненщини” Антон Українець, з котрим вдалося поспілкуватися напередодні його повернення на службу у зоні АТО.
З побратимом.
- Антоне, нашим читачам буде цікаво дізнатися про Вас дещо детальніше...
- Народився, виріс і мешкаю я у Здолбунові, тут живуть і мої батьки. Навчався у ЗОШ № 1. По її закінченні вступив на факультет фізичного виховання Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука. Отримав диплом у 2010 році. Не такі вже й далекі свої студентські роки, як, певно, і більшість людей, згадую з приємністю. Адже в університеті знайшов чимало друзів, з ними й зараз підтримую контакти. Вдячний вимогливим викладачам. До речі, саме будучи студентом, усвідомив, що кожна людина має постійно, незважаючи на вік, вчитися, вдосконалюватись, розвиватися.
За словами Антона, дитячі послання зігрівають душі бійців.
Спортом, а конкретніше вільною боротьбою, займався з дитинства. Свого часу в мене, як і в основної частини здолбунівської дітвори, було два шляхи - або вулиця і всі її наслідки, або спорт. Обрав спорт і не шкодую, бо він додав фізичної витривалості, психологічної стійкості, дещо укріпив здоров’я.
Тренувався я під керівництвом Віктора Андрійовича Куцеля, а згодом, здобувши відповідний фах, працював тренером-викладачем з вільної боротьби у Здолбунівській ДЮСШ, яку він очолює. Посада за мною збережена, але і вихованців своїх, і роботу мусив лишити через війну.
- Мені відомо, що до армії, на Схід, йшли добровольцем. Що спонукало до такого вчинку?
- Просто не можна діяти інакше, коли на твою землю, твою державу зазіхають вороги, коли з вірою у європейське майбуття України свої життя на Майдані віддали герої Небесної сотні. Я проходив медкомісію у Рівному. І спочатку один з лікарів не підписав відповідних документів, але він теж торік був на Майдані, тож, поспілкувавшись зі мною, зрозумів і підтримав моє прагнення захищати Україну.
- Мабуть, батькам було непросто сприйняти таке Ваше рішення?
- Вони мене розуміють і підтримують, мужньо усе це сприймають. Звичайно, мама, як і кожна, спочатку відмовляла, але змирилась. Ще в часи Майдану, коли усвідомила, чого я у цьому житті прагну. Там, на Майдані, знайшов однодумців, земляків-патріотів, приєднався до їх лав - до Здолбунівської сотні самооборони. Самооборонівцям бійці дуже вдячні за волонтерську роботу, підтримку.
- Про службу в АТО завжди важко розпитувати...
- Дванадцятого серпня 2014 року мене призвали, рушив на полігон у Тучині проходити службу у 2-му батальйоні територіальної оборони Рівненської області «Горинь» (зараз переформатований і в підпорядкуванні 30-ї бригади ЗСУ), першого вересня ми вже були у Куйбишево Запорізької області. У війську за званням я - старший солдат, за посадою - кулеметник.
З Куйбишевого наш підрозділ виїжджав на бойове злагодження на Дніпропетровський полігон. Потім я був у складі групи, яка виконувала досить непросте завдання під Маріуполем. Виїжджали на завдання до Краматорська. Зараз моя рота дислокується ближче до Дебальцевого. Перед нами лише одна лінія...
Стріляти, дивлячись просто в очі ворогу, мені поки не доводилось, а от під обстріли з побратимами потрапляли не раз. Працює з обох боків здебільшого артилерія. Саме там, на війні, усвідомлюєш цінність людського життя.
- Як на Сході України сприймають наших хлопців місцеві мешканці?
- Не сказав би, що вони налаштовані проти нас чи проти України. Звичайно, є невеликий відсоток тих, хто кричить: “Уходите отсюда!”. Але в основному ні. І хоч існує переконання, що найбільше до СРСР повернутись прагнуть пенсіонери, якраз бабусі у Краматорську допомагали чим могли саме нашим. Якось такий випадок у цьому місті трапився і з нами. Ми прийшли у супермаркет закуповувати продукти, а місцева літня жіночка, побачивши це, підійшла до нас, почала купувати та давати нам, що тільки могла.
Миру, певно, уже хочуть усі. От тільки для мене та моїх побратимів альтернативи тому, що Україна має й надалі бути цілісною, єдиною, незалежною й вільною, що ворога-агресора треба вигнати з нашої землі, просто не існує. Тож їду на Схід знову, та й за хлопцями своїми скучив. У нас справді братська атмосфера, ми разом на завданнях, разом в нарядах, разом на відпочинку, це навряд чи колись у житті забудеться...
- Але і у відпустці Ви не просто відсипались і підліковувались...
- Так, долучився до створення громадської організації “Обласна ветеранська спілка учасників АТО Рівненщини”. Є чимало бійців, які під час бойових дій у зоні АТО отримали поранення, стали інвалідами. Є й ті, хто вже демобілізувався. Цим людям держава відповідними нормативно-правовими актами гарантує соціальний захист, але реалії такі, що багатьом з них, аби його отримати, потрібна певна допомога. Суть організації об’єднавча, на кшталт УСВА. Ми не надаватимемо статусу учасника бойових дій, потрібних довідок і не виділятимемо земельних ділянок. Але підкажемо і проконсультуємо, що для цього потрібно, куди саме необхідно звернутися. Врешті, згуртувавшись, у відстоюванні своїх прав матимемо вплив на чиновників. Нині зорганізовуємось, аби допомагати тим, хто пройшов АТО. Провели установчі збори у Рівному.
- То можна вже у разі потреби кудись конкретно звернутися?
- Так. Організації виділено кабінет № 221 у приміщенні Рівненської обласної ради, старатимемось, щоб найближчим часом там постійно хтось працював, наш телефон у Рівному - 69-53-13, електронна адреса: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Спілкувалась Ольга ЯКУБЧИК.
