У Здолбунівській ЗОШ № 1 відкрили меморіальну дошку загиблому на Сході України Василю Жуку
Урочисте відкриття меморіальної дошки на фасаді школи, де навчався загиблий герой АТО, відбулося 27 березня. Того дня шкільне подвір’я виглядало, наче під час першовересневої лінійки: чисельний гурт учнів та вчителів у вишиванках і з квітами в руках. Усі зібралися, щоб вкотре вшанувати пам’ять Василя Жука.
- Для кожного з нас смерть Василя стала великою втратою, - розповіла директор школи Оксана Себастіянська. - У фойє ми запалили свічку на знак скорботи за загиблим, і коли вона гасла від невидимих протягів, старшокласники запалювали її знову. Навіть молодші школярі усвідомили всю гіркоту загибелі Василя. Коли я запитала у п’ятикласниці, про те, для чого горить ця свічка, дівчинка відповіла: «Для того, щоб йому було тепліше…».
Виявилося, що загиблий герой був ще й талановитою людиною, пробував писати вірші. Одну з цих спроб, присвячену мамі Василя, ледь стримуючи сльози, зачитала його класний керівник Галина Юріївна Волощенко:
Знову її сльози, знову її погляд,
Глянувши на неї, розумію:
Знову ніч без сну - чекатиме до ранку.
Для неї - ще дитя, хоча уже за двадцять.
Рука її тремтить, коли тримає одяг сина.
Не раз я бачив, заходячи в кімнату,
В сльозах її лице.
За часом, що іде, я навіть не помітив:
Змінилося її лице, змінились її коси.
Не знаю, як так вийшло, але застиг на місці.
Заплющив свої очі, згадалася мені та осінь.
На дворі - перший сніг, не гріє ясне сонце.
Лише дитячий сміх почувся їй із двору.
Почувши щирий сміх, вийшла вона з хати.
Поглянула на сина.
«Мамо, мамо, поглянь на мене, я літаю».
Мама підійшла, стала на коліна,
Ніжно обняла мати свого сина.
Сяяло її лице, хоч проглядалась втома…
Розплющив очі, зайшов у кімнату,
Та взяв у свої старенькі руки мами.
На захід приїхали також побратими Василя Роман Свистун та Роман Юльчишин. Бійці, не приховуючи емоцій, із жалем та невимовним сумом згадували загиблого.
- Ми навіть не знали, що і тут, вдома, на нього казали Сонячний - так само, як і ми називали його, – розповів Роман Юльчишин. - З нього вийшов би хороший офіцер… Василь - справжній герой. Він прикрив мене своїм тілом, завдяки цьому я зараз стою тут.
Право відкрити меморіальну дошку надали побратимам Василя Жука. А наприкінці заходу учні школи поклали квіти до пам’ятного знака.
Ірина САМЧУК.
