Благодійний фонд «Батьківський затишок» відзначає десятиріччя
Проходячи повз будинки благодійного фонду «Батьківський затишок», найчастіше чуєш веселий дитячий гамір та сміх. Одні дітлахи купаються у басейні, інші «окупували» гойдалки, а хтось і працює, виконуючи посильні доручення батьків. Щоправда, цього разу на подвір’ї незвичний спокій: тутешні вихованці, як і багато їх однолітків, влітку оздоровлюються та набираються сил перед новим навчальним роком.
- Діти зараз якраз відпочивають у таборах, тому й тихо, - усміхається Василь Радчук, президент БФ «Батьківський затишок», пресвітер Церкви християн віри євангельської с. Здовбиця. – З’їдуться ближче до 1 вересня, коли уже почнеться навчання у школі.
Цими днями на доглянутому, ошатному подвір’ї благодійного фону «Батьківський затишок» господарюють дорослі, активно готуючись до відзначення ювілейної дати. Адже 17 серпня має відбутися урочисте святкування десятиріччя від часу заснування «Батьківського затишку». У гості тут чекають всіх, хто за ці роки посильно допомагав закладу та намагався підтримати починання Василя Радчука. А 19 серпня президент благодійного фонду ще й відзначає особистий ювілей - шістдесятиріччя.
Василь Радчук – людина справді непересічна. Разом з дружиною він виховав 16 рідних дітей, нині подружжя має 45 онуків. Але щоденний клопіт про хліб насущний не завадив йому творити ті добрі справи, які дали змогу десяткам знедолених дітлахів відчути, що таке справжня родина, та вирости в атмосфері батьківського й материнського піклування. Десять років тому він знайшов відвагу, щоб розпочати процес організації дому для сиріт, не маючи при цьому ні чіткої впевненості у можливості дістати фінансування, ні потрібних знань. Часом доводилося й засмучуватися, адже чимало знайомих відмовляли пастора від цієї благородної затії. Утім, знайшлися й ті, хто посприяв становленню сиротинця. Тому поступово заклад «розростався». Нині благодійний фонд опікується 58 дітьми, які виховуються у трьох прийомних сім’ях та у чотирьох будинках сімейного типу. У Здовбиці зараз живе чотири таких сім’ї, дві родини мешкає у Здолбунові та одна - у Білашеві.
- Василю Олександровичу, минуло вже десять років, за які Вам вдалося досягти неймовірного поступу та забезпечити повноцінне щасливе дитинство десяткам сиріт. Тоді, у 2004-му, лячно було братися за таку відповідальну справу?
- Я є християнин та пастир церкви, а це означає дуже багато. Для християнина над усе – повеління Боже. Коли людина засвоює ті істини та цілі, до яких варто прагнути, то намагається перебороти усі труднощі. Євангеліє вчить, що сиротам та вдовам потрібно допомагати. От це і стало поштовхом до початку діяльності «Батьківського затишку». Звичайно, зважитися на це було непросто, тим паче, коли немає ні грошей, ні спонсорів. Починалося все зі справжньої руїни, і ніхто не сподівався, що з того щось вийде. Але з Божою допомогою все почало рухатися, були викуплені та поступово реконструйовані адміністративне приміщення і побутовий корпус колишнього заводу залізобетонних виробів. З часом ми отримали усі потрібні дозволи на виховання дітей-сиріт. І у 2004-му році відкрився сирітський будинок, з’явилися перші вихованці… Знайшлися й батьки-вихователі, які щиро прагнули дати сиротам справжнє сімейне піклування.
- До прийомних сімей та дитбудинків сімейного типу, якими опікується фонд, потрапляють дітки різного віку?
- Ми співпрацювали з обласною та районною владою, використовуючи наданий банк даних про сиріт. Є серед наших вихованців рідні братики та сестрички, молодші, старші. Брали і беремо різних діток і за віком, і за станом здоров’я: серед них були і є ті, у яких відмічається певна затримка в розумовому розвитку. Та, потрапляючи у сім’ї, вони адаптуються, поступово їх стан покращується. Батькам-вихователям буває важко, бо ці діти потребують уваги фахівців, є потреба віддавати їх до спеціальних шкіл, а з цим буває важко. Але труднощі долаємо. Зараз маємо вже 17 випускників нашого закладу, у них народилося дев’ять діток – наших «онуків». До речі, моя невістка – також випускниця нашого закладу, і моя рідна донька вийшла заміж за нашого вихованця.
- З вихованцями часом буває важко?
- Вони всі – хороші діти. Але, звісно, що є ті, які потребують більш пильної уваги, контролю.
Уявіть, що довелося пережити цим дітям – вони ж змалку в оточенні чужих людей, переходять з дитбудинку в інтернат, змінюють заклад за закладом. Вихідцям з неблагополучних сімей довелося витерпіти відсутність уваги, навіть голод. Це велике психологічне навантаження. Тому батькам, які свого часу зважилися на створення прийомних сімей та дитбудинків, спочатку було дуже важко, і морально, і фізично. Та головне, що у батьків-вихователів та у прийомних батьків ніколи не було і немає такого розподілу – це, мовляв, наші рідні діти, а це – прийомні. Ми вкладаємо у них все, що можемо. Хоч бувало всього, і часом батьки навіть відчували розчарування, засмучуючись через витівки дітлахів. Ми вчимо усіх християнській моралі, проте немає нічого дивного, що дітей, які підросли, манить світ. Але коли бачимо, що у них все складається, радіємо. Одні йдуть, інші з’являються – от так і живемо. З випускниками тримаємо зв’язок, зустрічаємося.
- Знаю, що у недалекому майбутньому Ви плануєте подбати і про тих вихованців, яких після вісімнадцятиріччя чекає широкий світ та самостійне життя…
- Коли діти-сироти досягають повноліття, вони залишаються наодинці з проблемами, котрі неодмінно виникають у дорослому житті. Тому на початку 2012 року з’явилося спільне рішення голови Рівненьскої ОДА та президента БФ «Батьківський затишок» про виготовлення проекту на забудову 10-квартирного житлового будинку, який мав би тимчасово вирішити житлову проблему дітей-сиріт, котрі вже досягли повноліття. Отримавши можливість тимчасово пожити у цьому будинку, вони мали б належний соціальний захист та час для пошуків свого місця у суспільстві. Будинок має бути зведений на території благодійного фонду, наприкінці 2013 року завершено виготовлення проекту. Зараз відбувається експертиза проекту, чекаємо дозволу, щоб розпочати будівництво. Утім, багато залежить від того, чи знайдемо на втілення у життя цього задуму кошти, бо це великі гроші. Хочеться підтримати молодь. До речі, зараз у нас вже третій місяць живе сім’я зі Слов’янська, біженці. Хороша родина – чоловік, дружина та дитина, чим можемо, їм допомагаємо.
- Кожен, хто хоч раз побував у Вас у гостях, одразу розуміє, скільки турботи та праці вкладено у те, щоб діти зростали у гармонії. Тут їх дитинство знову стає щасливим…
- Я не зупиняюся – скільки маю сил, стільки й працюю, намагаюсь слідкувати, щоб скрізь було чисто, ошатно. Людині важливо залишити добрий слід у житті, та я впевнений, що без допомоги Бога нічого не зміг би зробити. Віддавав і віддаю дітям завжди усе, що можу. Вірю, що там, у Вічності, батьки тих дітей, яких ми пригріли, подякують мені. Адже духовність людини визначається через ту любов, яку вона виявляє.
Марина СТЕПАНЮК.
Благодійний фонд «Батьківський затишок» розпочав діяльність 28 серпня 2004 року. Його статут передбачає створення дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, загальне сприяння духовному відродженню дітей та молоді. За час роботи фонду тут вже виховали та випустили у життя 17 дітей, які досягли 18-річного віку. Сьогодні фонд опікується 58 дітьми.
