Та війна увірвалася у спокійне життя раптово. Літньої ночі, якраз над ранок, тишу розриває гудіння літаків. Потім про це оголошують по радіо. Розчавлені новиною люди спочатку розгублено мовчать. А згодом починається рух - мобілізація, намагання поспіхом зібрати речі найріднішим, усе для фронту, усе для перемоги…
Війна, яка розпочалася вранці, 22 червня 1941 року, була жахливою. Відгомін мільйонних жертв та багаторічної розрухи у повоєнний час відчувався ще багато десятиліть. Але після того наша країна, переживаючи відбудову, крах радянської системи та постійні періоди змін, мала найголовніше: та велика війна була для нас останньою. Аж до 2014-го…
Війна нинішня зовсім інакша. Вона - неоголошена та підступна. Ворог досі чомусь називається терористом. Бої за власну територію - антитерористичною операцією. Але від цього не зменшується кількість пролитої крові і нікуди не зникає агресор, ницість та самозакоханість якого стимулює його діяти начебто нишком. Агресору чомусь здалося, що його велич - поза Божим судом. Бо він налаштований залишитися у пам’яті людства, вписаним до неї великими кривавими літерами… Крім постачання танків та автоматів, він ініціював ще й потужну інформаційну атаку. Тому неоголошена війна щодня позбавляє нас не тільки кращих синів держави. Вона рве зв’язки з друзями й рідними, які зараз по той бік кордону. Вона позбавила нас можливості разом з сусідами згадувати борню 1941-1945-го як спільне прагнення позбутися ворога. Тепер, з подачі агресора, ми - по різні боки…
Тим часом на Сході гаряче. Неспокійно усім, а особливо тим, чиї рідні зараз там, на передовій. Як розповів військовий комісар Здолбунівського районного військового комісаріату, підполковник Олексій Ємченко, всього з нашого району мобілізовано 102 особи. У тій зоні, де ведуться бойові дії, зараз є семеро наших земляків. З усіма ними керівництво військкомату постійно на зв’язку. Військовий комісар розповідає, що, попри труднощі, бойовий дух у хлопців піднесений. Зрозуміло, що умови важкі, польові: спека, часом не вистачає води.
Над усе хотілося б, аби наші воїни лишилися неушкодженими. Багаторічна деградація нашої «оборонки» далася взнаки, тому тепер українці і воюють, і забезпечують армію найпотрібнішими речами. Зараз триває збір усім миром коштів на найнеобхідніше - бронежилети, військовий одяг і т. п. Днями передачу з першочергово потрібними речами, придбаними за зібрані у районі кошти, надіслали землякам представники Здолбунівської самооборони. Більшість наших краян чітко усвідомлює, наскільки хитким є мир і як важливо забезпечити найнеобхіднішим тих, хто приймає удар на себе. Але вояки потребують не лише матеріальних речей. Їм зараз вкрай необхідна моральна підтримка.
- Хотілося б наголосити рідним і близьким військових: треба усіляко підтримувати їх і підіймати бойовий дух. Зараз усім потрібно бути мужніми, і варто обов’язково передавати це відчуття тим, хто перебуває у гарячих точках, - зазначає Олексій Ємченко.
Зрозуміло, що мамам дуже важко втримати сльози. Чи могли вони колись подумати про те, що синів доведеться проводжати на справжню, смертельну війну? Та заради найрідніших вони мусять вчитися бути незламними.
Тим часом кожен день вже звично розпочинається зі сподівань, що тривожних новин сьогодні не буде, і з чергового розчарування. Неоголошена війна 2014-го досі не вкладається у голові. Звісно, колись історія розставить усе на свої місця, інакше просто не може бути. Але дещо змінилося назавжди. Не повернуться ті, хто вже поліг. І війна 1941-го ніколи вже не буде останньою, далекою трагедією нашого народу.
Марина СТЕПАНЮК.
