“Про війну не можна
писати мимохідь.
Надто це відповідально”.
М. Шолохов.
Війна. Жорстоке, страшне слово. Скільки трагізму, покалічених доль зринає у нашій пам’яті, коли його чуєш...
Друга світова війна - велика трагедія людства. Ми завжди повинні пам’ятати про героїв, які подарували нам мир, спокійне життя. З їх когорти і Михайло Іванович Маринін (на фото), мешканець нашого міста, пенсіонер лінійного відділу на станції Здолбунів УМВС України на Львівській залізниці, ветеран ВВВ, інвалід ІІ групи.
Народився Михайло Іванович 31 серпня 1923 року у селі Лопатіно Ватського району, Горьковської області. Після закінчення 10 класів, у 1942 році, був призваний до армії і отримав направлення на навчання на кулеметно-мінометних курсах у Москві. Але їх не закінчив - у зв’язку із тяжким становищем під Сталінградом його разом із товаришами достроково відправили до діючої армії, на фронт.
У Сальських степах М. І. Маринін був поранений і потрапив до госпіталю у місті Абакан. Після лікування його відправили на курси радіотелеграфістів у Новосибірську, а потім - знову на фронт, вже радистом 332-го танкового батальйону 97-ї танкової бригади «Третя танкова армія Рибалко».
Михайло Іванович брав участь у боях на Букринському плацдармі, за звільнення Києва, Житомира, Тернополя, Бродів, Львова, Сандомира (Польща).
У грудні 1944 року Михайла Івановича з фронту направили до Челябінського танкового училища. По закінченні Другої світової він був слухачем школи контррозвідки «СМЕРШ». З 1949-го по 1953-й р. працював старшим оперуповноваженим у Рівному, Костополі, Олександрії. Згодом, з 1960-го по 1964-й р., обіймав посаду начальника лінійного поста міліції станції Радивилів, а з 1964-го по 1970-й рік працював у лінійному відділі на станції Здолбунів.
Михайло Іванович Маринін - мужня людина, яка віддала своє здоров’я заради мирного життя нас усіх. За свою відвагу він удостоєний ряду державних нагород, зокрема ордена Великої Вітчизняної війни та ордена «За мужність», його двічі нагороджено медаллю «За відвагу».
Ми, здолбунівчани, повинні гордитися таким земляком, маємо зберегти пам’ять про подвиг цієї простої людини. Адже без минулого немає майбутнього.
Людмила СЕРЕДА,
ЛВ на ст. Здолбунів УМВС України
на Львівській залізниці.
