2014-й для патронажної медичної сестри Здолбунівської районної організації Товариства Червоного Хреста України Валентини Євгеніївни ЦАРЕНЮК (на фото) особливий, адже на карті її долі він ясніє ювілеєм у професійній діяльності. Вже 25 років, з 1989-го, вона працює у червонохресному Товаристві. Упродовж цього часу набула величезного досвіду у своїй справі і заслужила повагу колег та тих, кого обслуговує.
«Щаслива тим, що можу допомагати іншим»
Основним обов’язком патронажної медсестри ТЧХУ є виконання лікарських призначень (ін’єкції, вимірювання артеріального тиску, перев’язки, розтирання тощо) одиноким громадянам, які проживають на закріпленій за нею дільниці, але лише на цьому її функції не вичерпуються. Бо більшість хворих червонохрестівську сестру милосердя очікує як друга і помічника, слухача чи порадника. Їм, котрі часто уже не в змозі вийти з дому чи встати з ліжка, потрібні не лише певні медичні процедури, а й просте людське спілкування, співпереживання і тепло. Вчасне щире й добре слово здатне неабияк підняти дух і настрій цих людей. А як відмовити на прохання недужого сходити до магазину за продуктами чи допомогти йому щось по господарству? Тож медсестрі потрібно уміти підтримувати своїх підопічних морально й психологічно, уміти знайти особливий підхід до кожного з них.
На сьогодні у Валентини Євгеніївни в селищі цементників і у Здолбунові підопічних близько вісімдесяти, а скільки було за чверть віку - й порахувати важко. Та для усіх них вона завжди щедра на увагу і добро.
- До людей, яких обслуговуєш роками, прив’язуєшся, вони стають тобі близькими, майже рідними, - розповідає Валентина Євгеніївна. - Не скажу, що мені легко. Але я люблю свою роботу і щаслива тим, що комусь потрібна, що можу допомагати іншим.
Ще однією місією медичної сестри Червоного Хреста є просвітницька. За В. Є. Царенюк закріплені три загальноосвітні навчальні заклади – Здолбунівські гімназія, ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 та ЗОШ І ст. № 7. Там виступає з лекціями, проводить бесіди з дітьми про історію Товариства Червоного Хреста, про заходи профілактики захворювань, вчить прийомам надання першої долікарської допомоги, а разом з педагогами й шкільними медпрацівниками залучає учнів і їх батьків до проведення різноманітних благодійних акцій та ін.
«Кожна людина обирає в житті свою стежку…»
Валентина Євгеніївна родом із села Слобідка Острозького району. Там промайнуло її дитинство, там закінчила школу. А далі вступила до Калінінградського медичного училища. На той час у далекому російському місті вже мешкала її троюрідна сестра, вона й запросила у Калінінград.
- Медичний фах обрала свідомо - прагнула допомагати людям. До речі, у дитинстві сама дуже боялась ін’єкцій, навіть просте щеплення для мене було справжнім стресом, але згодом я зуміла подолати цей страх і сама захотіла стати медиком, - згадує В. Є. Царенюк.
Здобувши фах медичної сестри, Валентина Євгеніївна хотіла продовжити навчання. Але доля внесла у ці плани свої корективи - вийшла заміж, народився синочок, треба було дбати про сім’ю, працювати…
Двадцять п’ять років вона сумлінно трудиться у районній організації Товариства Червоного Хреста України. Справжній професіонал, добросовісна, відповідальна, надійна, вольова, чуйна, щира, проста і скромна - так характеризують її колеги. Поважають пані Валентину і її підопічні, найперше - за її доброту і небайдужість до їхніх проблем, її безвідмовність і терпіння, вміння не просто вислухати, а й почути і зрозуміти, підтримати. Словом за те, що вона - справжня сестра милосердя, яка вміє полегшувати не тільки біль фізичний, а й душевний.
Між тим, останнього у долі Валентини Євгеніївни теж було чимало, але вона знайшла у собі сили йому протистояти, не зламалася. Можливо, тому, що завжди вміла жити для інших.
Сьогодні, окрім підопічних, це вже дорослий син, старенька мама і брат. Вони - її світ, любов і турбота. До мами, у рідну Слобідку, навідується кожних вихідних. Щоб поспілкуватися, чимось смачненьким порадувати, прибрати в оселі, води наносити, а часом і дров нарубати, що теж уміє. Незабаром планує пані Валентина перевезти матусю до себе, у місто.
Робота і житейські клопоти майже не залишають жінці часу для душі, але коли вільні хвилини трапляються, вона любить почитати, новини переглянути або «почаклувати» на кухні.
- Кожна людина обирає в житті свою стежку, формує зміст свого життя. Про свій вибір зовсім не шкодую і кожен новий день стрічаю з радістю, - зауважує Валентина Євгеніївна.
Розуміти біль душі людської
...Будучи здоровими і активними, а відповідно - щасливими, ми якось не задумуємось, скільки поруч із нами людей немічних і одиноких. А кожному з них, окрім матеріальних благ, наче квітці сонце, потрібні увага, тепло, моральна підтримка, співчуття, просто щире спілкування. Для цих людей патронажна медсестра не тільки медик, вона - надія і друг, а її візит - радість і розрада.
- У моїй роботі головне - доброта, яка уособлює поєднання і милосердя, і чуйності, і постійного бажання допомагати іншим. Тому кожному, хто бажає пов’язати своє життя із сестринською справою чи взагалі з медициною, варто самому собі чесно відовісти на запитання: чи готовий я зрозуміти біль душі людської і чи здатен щиро співчувати іншим? - зауважує В. Є. Царенюк. - Якщо відповідь позитивна, то і шлях собі намітили правильно.
Ольга ЯКУБЧИК.
Фото автора.
