У Гурбах відзначили сімдесяту річницю від часу бою вояків УПА із загонами НКВС
Коли проходиш гурбенськими пагорбами, фізично відчуваючи прозорість повітря та велич лісу, важко осягнути, що сімдесят літ тому тут відгримів жорстокий бій. Тоді на весняні первоцвіти падали тіла зовсім юних хлопців. Їх побратими ж і далі стійко відбивали шалену атаку військ НКВС. Вони йшли у бій з кількома десятками набоїв супроти артилерії та танків. Вони гідно віддавали данину омріяній вільній Батьківщині, залишаючи собі лише один “подарунок” - останній набій, який мав би відвести від них смерть від руки ворога...
Наскільки стійкими були українські вояки, помітно й нині. Герої УПА, котрі вже давно розміняли дев’ятий десяток, з військовою виправкою відстояли кількагодинне богослужіння біля колони Божої Матері. Майже літня спека не завадила їм незворушно тримати знамена. Тільки згодом, після відправи, дідусі вже не могли стримувати сліз. Хтось розповідав про своїх рідних братів, яким не вдалося живими вирватися з пекельного кільця, хтось тремтячими руками показував старі фото, а дехто просто вдивлявся в далечінь, у ту місцину, яка стала останнім прихистком для побратимів…
Урочистості обійшлися без традиційних мітингів, що тільки додало дійству щирості та світлої скорботи. Відбулося лише богослужіння під відкритим небом, молебень та панахида, які священики відслужили з архієпископом Рівненським та Острозьким Іларіоном. У напутньому слові владика відмітив, що цього року тут, на Гурбах, велелюдно, як ніколи, що свідчить про піднесення патріотизму:
- Ми не дарма відстоювали свою державність. Віримо, що Господь нарешті почує наші молитви і дасть нам таку владу, яка приходитиме не для того, щоб нажитися, а щоб взяти відповідальність, створити благо для усієї держави. Ми віримо, що тисячі вбитих за Україну, і ті, хто поліг за державу на Майдані, загинули недаремно.
Справді, цього року відзначення 70-ої річниці бою вояків УПА з військами НКВС в урочищі Гурби було велелюднішим, ніж зазвичай. До Гурб люди доїжджали і власними авто, і транспортом, який виділили на рівні обласної влади. Щоправда, засвідчити повагу повстанцям прибули тільки представники місцевої владної верхівки. Жодні політичні діячі всеукраїнського масштабу на місце бою цього року не завітали. Утім, навряд чи відзначення від цього щось втратило. Навпаки, тішила майже повна відсутність політичної агітації та партійних стягів. Представники обласної і районної влади, депутати різних рівнів тільки поклали квіти до меморіального комплексу. Вшанували пам’ять повстанців голова Рівненської облдержадміністрації Сергій Рибачок, голова Рівненської обласної ради Михайло Кириллов, голова Здолбунівської РДА Олександр Бухало, голова Здолбунівської райради Василь Тимощук, народні депутати Валентин Королюк та Олег Осуховський, депутати Рівненської обласної ради Олександр Андріюк та Йосип Гаврищак.
Щоправда, політична складова була таки присутня, адже подарунки та пам’ятні знаки ветеранам УПА голова Рівненської облдержадміністрації Сергій Рибачок вручав разом з народним депутатом від ВО “Свобода” Олегом Осуховським, а не з іншими представниками обласної або районної влади. Схоже, що поняття «партія влади» залишається актуальним за будь-яких політичних розкладів.
Сергій Рибачок запевнив, що до вшанування героїв Гурб цього року в області поставилися з особливою відповідальністю. Привели до ладу під’їзні шляхи, організували підвезення охочих взяти участь у святкуванні. Голова ОДА запевнив, що й надалі Гурбам приділятимуть значну увагу, надаючи і матеріальну, і інформаційну підтримку.
Хотілося б, аби обіцянки очільника області втілювалися у життя й після закінчення урочистостей. Адже на цьому місці потрібно добудовувати Пантеон, зводити храм Воскресіння Христового, наріжний камінь під побудову якого був закладений у 2012 році. Це - данина пам’яті та поваги, бо Гурби залишаються символом звитяги для нинішнього і майбутніх поколінь. До того ж, на щастя, досі ще живі ті, у кого під час споглядання розкішної весняної зелені в очах стоять сліди запеклого бою та тіла вбитих побратимів.
Тоді молоді повстанці, незважаючи на відступ, виявили надлюдську відвагу. Бій під Гурбами був найбільшим за весь час існування УПА. У смертельній боротьбі зійшлися 5 тисяч вояків УПА та понад 30 тисяч бійців каральних загонів НКВС, прикордонників, охорони тилу, оснащених потужною зброєю. Повстанці тоді знищили близько 800 більшовиків, зуміли прорвати вороже кільце та вийти з оточення.
Проте втрати були надто гіркими. Колишньому упівцю Миколі Качановському у 1944 році виповнилося лише 17 років. Чоловік не може стримати сліз, адже у бою він втратив двох старших братів.
А учасникові гурбенського бою Василеві Кирилюку тоді йшов дев’ятнадцятий рік. Були серед упівців і молодші хлопці, розповідає пан Василь, бо в середньому вік вояків становив 22-23 роки. Навіть через сім десятків літ чоловік пам’ятає всі деталі цього великого бою:
- Усе, що відбувалося - це героїчно і трагічно водночас, бо у нас було надзвичайно багато патріотизму, а от у військовій тактиці розумілися одиниці. Я займався розвідкою, воював у невеличкому загоні. Тоді, у квітні, ми доєдналися до сотні Залізняка, яка стояла у цьому районі, і вже з ними ми воювали. Бій почався з самого ранку, десь з шостої години. Я мав зброю - автоматичну гвинтівку. Але до неї було усього 34 набої. Тому стріляв я дуже мало, міг стріляти, тільки коли був впевнений, що влучу. Набоїв не давали, ми використовували тільки те, що здобували у бою. А останній патрон вояки УПА завжди залишали для себе - так вже у нас велося… То такі молоді хлопці, їм тільки жити й жити, а вони відчайдушно йшли у бій, під танки. Наступ енкавеесівців був дуже потужним, але після першого удару ніхто з наших вояків не утік. Бій тривав довго, і коли довелося відступати, ми вже не розуміли, як вийти з кільця. Прориваючи оточення, ми шість годин повзли серед боліт у бік Мостів. Проповзли близько п’яти кілометрів, а згодом прорвалися до Новомалинського лісу.
Зрозуміти, що саме відбувалося у Гурбах у 1944-му, допомогла історична реконструкція бою українських повстанців з частинами НКВС. Цього року вона тривала близько 40 хвилин і вразила глядачів великою кількістю піротехнічних засобів та ще й присутністю справжньої військової техніки. Для імпровізованого бою артилерійську машину до Гурб привезли аж зі Львова. Форму актори-добровольці шили самотужки, а для максимально точного відтворення особливостей бою консультувалися з учасниками тих подій. Доречними були й коментарі до історичної реконструкції, які давали змогу чітко зрозуміти, що саме відбувається в урочищі. Раптові вибухи, стрілянина та атаки «бійців» відтворили тривожну атмосферу поєдинку. Але ж кожен з присутніх розумів, що у справжньому бою немає повторних дублів та театральних жестів. У ньому - лише мета, звитяга і постійне сусідство зі смертю…
Завершилися гурбенські урочистості фестивалем-реквіємом «Пам’яті Героїв Гурб», який проходив уже втретє. Цього разу порадували творчістю численні місцеві аматорські колективи та київський гурт «Тінь сонця». Гостей також пригощали козацьким кулешем та чаєм, можна було придбати літературу, присвячену діяльності УПА, отримати на згадку щойно викувану пам’ятну монету. Протягом дня спостерігалася і черга охочих відвідати криївку, у якій знавці історії бою проводили цікаві екскурсії.
Роз’їжджалися учасники заходів ближче до вечора, подекуди зупиняючись у лісі, щоб пом’янути героїв та відзначити світле Свято Воскресіння Христового. Та, незважаючи на імпровізовані застілля, у більшості поводилися люди тихо та гідно. Мабуть, відчувався дух цього місця, освяченого патріотизмом тих, хто не зважав на страх смерті і сміливо стояв до останнього. Ці молоді хлопці над усе не хотіли віддавати свою державу окупанту. Тому й через сімдесят літ їх звитяга відгукується у серцях українців, які знову змушені боронити державу від брутального наступу «співчутливих» сусідів.
Марина СТЕПАНЮК.
На фото: під час урочистих заходів у Гурбах.
Фото автора.
