До - Деня вшанування учасників бойових дій на території інших держав
В. І. Косменюк (зліва) під час перебування в Афганістані.
15 лютого 1989 року остання колона радянських військ була виведена з Афганістану. Минуло 25 років, як стихли залпи гармат для тих, кому довелося воювати на чужій землі, відстоюючи незрозумілі інтереси. Пам’ять про той важкий період життя й досі щемом і болем сповнює серця військовослужбовців, які пройшли крізь горнило війни. І як би хто не оцінював тодішню політику Радянського Союзу, для них, звичайних солдатів і офіцерів, існував наказ, який вони мали виконувати. І робили вони це з честю, проявляючи мужність, героїзм, самовідданість.
Вогненним вітром увірвалась Афганська війна і в життя Володимира Івановича Косменюка. Сам він родом з Хмільника Вінницької області. Після призову в армію й проходження «учебки» був направлений з такими, ж молодими й необстріляними хлопцями в Афганістан. Перебував в Кундузі з серпня 1983-го по листопад 1984 року у складі 149-го мотострілецького полку. В той час, як його ровесники в Україні будували і реалізовували свої плани під мирним небом, йому не раз доводилося ризикувати життям під час боїв з душманами, вистежувати ворога у засідках під пекучим сонцем, в гарячих пісках. Страх, розпач, втрата бойових товаришів – усього довелося пережити солдату. А в час перепочинку мріяв повернутися додому живим і неушкодженим, про що й писав рідним у листах. На щастя, Бог вберіг його від поранень і контузій. Має Володимир Іванович і військові нагороди.
Після повернення на Батьківщину взявся налагоджувати власне життя. Доля пов’язала його зі Здолбуновом. Вивчився на машиніста. Влаштувався на роботу в локомотивне депо, де й нині працює машиністом електровоза.
Щасливий він і в сімейному житті. В усьому відчуває підтримку дружини, з якою виростили хороших дітей - сина і доньку.
Спілкуючись з В. І. Косменюком, не втрималася від запитання, як він особисто оцінює роль Радянської армії в Афганській війні, на що він відповів:
- Ми не перемогли у тій війні. Але й не програли. Ми з честю виконували свій військовий обов’язок. І тепер, пройшовши через пекло Афганістану, з гордістю носимо звання «афганець».
І ще додав:
- Афганістан став нашим болем. Він зломав життя багатьом молодим хлопцям. І якщо для всіх та війна – просто сторінка історії, то для нас, «афганців» – частина життя, яку не можна забути.
Минулого року Володимиру Івановичу його товариші-«афганці» доручили очолювати районну організацію Української спілки ветеранів Афганістану. Цьогоріч, як і завжди, напередодні Дня вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав, воїни-інтернаціоналісти відвідали місця поховань своїх побратимів, аби схилити голову перед їх пам’яттю і покласти на могили квіти.
Людмила ВАСЮК.
