створив житель Здовбиці Володимир Дрозд
В. ДРОЗД біля свого улюбленого дерева павловнії.
Років з десяток тому до редакції Здолбунівської районної газети “Нове життя” завітав місцевий поет Василь Ярмолюк (на превеликий жаль, нині уже покійний). Він навіть підготував до друку нарис про директора ПСП “Україна” із Здовбиці Володимира Михайловича Дрозда. Заголовка у цього нарису не було.
- Знаєте, - казав Василь Олександрович, - не можу навіть придумати як краще допис назвати. Але людина, Володимир Михайлович Дрозд, цікава, непересічна, він щомиті в роботі, в натхненні.
Нарис той побачив світ під заголовком “Натхненним чується щомиті”. І це відповідало суті цієї людини - організатора, керівника, господарника і... великого життєлюба. Він багато встиг зробити в рідному господарстві. По-перше, зберіг його, коли десятки подібних просто розвалили. По-друге, дав йому нове життя, зміцнивши економічно і вивівши на нові рубежі. А ще він зміцнив у людях віру в те, що вони й справді є господарями своєї долі, незважаючи на всі перипетії життя і недолугу політику влади.
Односельчани вірили Володимиру Михайловичу у всьому. Бо бачили, що він людина небайдужа. Працював же без вихідних, у шаленому ритмі сільських клопотів. А встигав ще й на репетиції місцевого сільського хору, котрий двічі підтверджував звання “народного”, їздив з ним на концерти в інші села і райони та області, бо любить спів, знається у цьому мистецтві і гарно співає сам.
Він ще й поет. Пише власні вірші, але для себе. Їх знають хіба що найближчі друзі та рідні. Хоча багато місцевих літераторів завжди знаходять підтримку Володимира Михайловича у виданні своїх творів.
Вісім років тому Володимир Дрозд побував на виставці досягнень народного господарства України у Києві. Там він несподівано для себе захопився вирощуванням рослин. Але сказати “несподівано” буде неправильно, бо це йому подобалося ще з шкільних років, котрі провів у рідному селі Ступно Здолбунівського району. Отож, з виставки привіз з десяток кущів і дерев, котрі й посадив у власному обійсті. Дружина, Катерина Володимирівна, підримала: хай, мовляв, ростуть, радують око. Звідси й пішло захоплення на новий виток. Почав читати літературу,
спеціалізовані журнали, виписувати рідкісні рослини. Сьогодні в його списку є 43 адреси, звідки народився по суті його власний дендропарк. А кількість видів рослин у ньому перевищує три сотні. Є серед них такі, що ростуть тільки на півдні, є багато лікарських.
У дендропарку Володимира Михайловича можна побачити японську сакуру, інжир, оцтове, чорничне і парикове дерева, деревовидну півонію, магнолію, росло тривалий час тюльпанове дерево, є хурма, гранат, багато видів барбарису, клематис і гліцинія, вічнозелений бересклет, актинідія і гінкго білоба, мигдаль і тамариск, дельфініум, родич женьшеню акантапанакс, лавр благородний, стефанадра, цвітуть весняні і осінні крокуси, росте багато-багато інших кущів, дерев і квітів.
Особлива гордість Володимира Михайловича і окраса його дендропарку дерево павловнія з велетенським листям, а ще - бобівник (золотий дощ), лавровишня, уже згадуваний акантапанакс. Та й іншими він гордиться також, бо всі вони приносять йому радість і велике моральне задоволення.
- Весною, коли все зацвітає, - каже дружина Володимира Михайловича, - пахощами сповнюється вся садиба, і тоді не хочеться йти звідси нікуди.
Весь дендропарк ентузіаста займає соток з двадцять землі. Але площі під нього подружжя не жаліє. Володимир Михайлович, сміючись, каже, що в нинішньому році Катерина Володимирівна люб`язно виділила під розширення дендропарку нову площу. Так що це зобов`язує його до нових пошуків у цій справі.
Вже, коли господарі пригощали мене запашним чаєм з екзотичних рослин, Володимир Михайлович зізнався, що дендропарк і художня самодіяльність - не єдині його захоплення.
Я дуже люблю поратися із залізяччям. За професією ж інженер-механік. Маю власноруч виготовлені пристрої і механізми, верстати. Це теж моя царина. З сином Юрієм удвох сконструювали дроворуб, мотовізок, всілякі інші механізми, котрі допомагають у веденні домашнього господарства. Бо я ж людина зайнята, ось уже 22 роки очолюю ПСП “Україна”, а тому часу на все катастрофічно не вистачає.
Але попри все Володимир Михайлович встигає скрізь і всюди. Бо він і справді, як писав поет Василь Ярмолюк, натхненним почувається щомиті.
Володимир ДРОЗЮК.
Фото автора.
