Так коротко можна сказати про життя вчителя. За спільні роки навчання вчителі разом зі своїми учнями щиро радіють успіхам, вміло підтримують в сумні хвилини. Так пропливає шкільне життя. Приємно стає на душі вчителю, коли дізнається про здобутки своїх колишніх вихованців, щиро за них радіє. Коли ж тим погано, разом переборює невдачі. Не важливо, що це відбувається на відстані. Учні, як і вчителі, завжди залишаються рідними.
Тринадцятого липня цього року своїх рідних вчителів Євгенію Олексіївну Мартинчук, Василя Миколайовича Капітулу, Світлану Михайлівну Козік та Олександра Романовича Козіка на зустріч запросили випускники 1993 року Новомощаницької ЗОШ І-ІІ ст.
У день зусрічі всі з нетерпінням очікували своїх наставників. Я, як випускниця, а тепер і колега, і мама їх теперішніх учнів, хвилювалася не менше від інших. Звичайно, коли вчителі прийшли, напруга вмить щезла. Спочатку лунала притишена розмова, потім були «дитячі суперечки», веселощі, жарти. Мені не здавалося, що перед нами наші наставники, бо це були справжні друзі, які не менше від нас пам’ятали про всі колишні дрібниці.
Швидко минув час тієї зустрічі, та, прощаючись, кожен обіцяв, що бачитимемось частіше.
Я ж хочу низько вклонитися своїм вчителям, які зуміли виховати нас, вчать наших дітей.
Надія ЛІЩУК,
випускниця 1993 р.
Новомощаницької ЗОШ І-ІІ ст.
