Саме так можна її назвати - зустріч, що відбулася у Старомощаницькій ЗОШ І-ІІ ст. 25 червня цього року. Від Донбасу до Прикарпаття, з у сіх куточків України з’їхалися в цей день у рідне село випускники 1963 та 1968 років.
Статні, сивочолі, збагачені житейським і професійним досвідом, але все такі ж рідні й близькі, це вони - однокласники. І у кожного в очах вогник юності, як відлуння неповторних шкільних років. Непереборне бажання побачити один одного спонукало зібратися разом. А організаторами і
натхненниками цієї події стали вчителі місцевої школи Лідія Гнатівна Панасюк та Ганна Василівна Шелест.
Чимало випускників вже відійшли у вічність. Їх пом’янули на другий день Святої Трійці під час богослужіння у сільському храмі. Сама зустріч теж розпочалася із молебню вдячності Богу за змістовно прожиті роки і за здоров’я, який відслужив отець Святослав. Він благословив кожного іконою Матері Божої Єрусалимської.
На подвір’ї школи випускників зусрічали хлібом-сіллю, квітами та щирими словами теперішні школярі Максим Фелонюк та Мар’яна Шевчук. Скромні букетики, з теплом і любов’ю складені дитячими руками, лягли до підніжжя пам’ятника загиблим односельчанам. А потім відбувся чудовий ранок, який підготувала Лідія Гнатівна зі своїми четвертокласниками та їх мамами. Це було свято рідної Мощаниці, опоетизованої і оспіваної в піснях.
Чарівним співом радували присутніх Людмила Загоруйко з донькою Настусею та Любов Фелонюк зі своєю Іринкою, майстерно декламував вірші Стас Палівода. «Пісня про Мощаницю» на слова О. Шелеста, «Пісня про Чорнолозку» на слова В. Карп’юка, пісні про маму, батьківську хату, рідне село звучали неповторно.
Єдиним представником педагогів-наставників була на зустрічі Варвара Порфирівна Столяр. «Ви - мої перші випускники, і тому такі дорогі», - звернулась вона до своїх учнів. Посідали, як колись, притихли, мов на уроці, і слухали-слухали класного керівника, яка говорила крізь сльози.
Кремезний, як могутній дуб, Володимир Мартинюк показав свої чорнобильські нагороди й посвідчення і заплакав, згадуючи ті чорні дні і той біль. Дивилися на нього з гордістю - таких не зламав і Чорнобиль.
Тим часом ті, хто закінчив школу 50 років тому, розглядали фотографії та свій класний журнал 7-го класу, котрий невідомо де знайшла невтомна Лідія Денищук. Їх класний керівник Василь Данилович Кісільчук вітав своїх вихованців по телефону - приїхати не зміг за станом здоров’я.
На свято були запрошені місцеві музиканти: баяніст Петро Главацький та майстер гри на сопілці Олександр Ковальчук. І забули всі, що болять ноги і що давно не танцювали.
І був урок. Нестандартний. Спарений. І кожен відповідав на відмінно. І було єднання душ й тепло, яке не передати словом. І наче повернулась юність. А в душах ожило почуття безкорисливої шкільної дружби.
Читала свої сатиричні
вірші Ганна Овсійчук. Співано-переспівано було й пісень.
Подарунки школі, учням, останні записи в альбомі випускників. Навіть гроза притихла, зачекала, поки розпрощаються. А в серці кожного з них бриніло: «Спасибі, доле, за зустріч із юністю. Дякую школі за науку життя. Я ще повернусь...»
Ольга ШЕЛЕСТ,
вчитель, голова профкому
Старомощаницької ЗОШ І-ІІ ст.
На фото: учасники зустрічі випускників.
