На одній з гранітних плит братської могили у Волгограді викарбувано ім’я Марії Єгорівни Фаліної (у заміжжі Палькевич), яка брала участь у жорстоких боях за Сталінград в роки Великої Вітчизняної війни. І цей факт додав “загиблій” чимало клопоту, адже змусив потім переконувати різних чиновників, що вона залишилась живою…
Здавалося, смерть постійно ходила по п’ятах за молодою медсестрою. Бо доводилося дівчині і під кулями ворога виносити з поля бою поранених, і з палаючого ешелона рятуватися, і вплав долати Дон, виходячи з ворожого оточення, і тяжке поранення пережити, і терпіти голод та нужду. Однак, пройшовши через горнило тяжких випробувань, всім смертям на зло Марія вижила. А врятували її, як вважає нині полковник медичної служби у відставці М. Є. Палькевич, щирі молитви до Бога, заступництво Божої Матері, з іконкою якої на фронті не розлучалася, носячи її біля серця.
Дитинство і юні роки Марії Єгорівни пройшли у містах Єлець та Старий Оскол в Росії. Коли вона закінчувала фельдшерсько-акушерську школу, вже почалася війна і повсюди розгорнулися госпіталі. Саме тут, ще будучи ученицею, дівчина здобула потрібний досвід з надання допомоги пораненим.
Отримавши документ про закінчення медичного закладу, Марія одразу ж пішла до військкомату проситися добровольцем на фронт. Її направили у 72-й польовий автохлібзавод 40-ї армії, яка вела бої з ворогом на курському напрямку. Влітку 1942-го частини армії потрапили в оточення, з якого разом з бойовими товаришами Марія Єгорівна вибиралася 19 діб. За весь цей час бійці майже нічого не їли, воду пили з калюжі, перебуваючи у постійному страху потрапити до рук ворога. Подолати всі ці випробування дівчині допомогла хороша фізична підготовка, бо до війни займалася спортом, добре плавала. Ці навички згодилися їй під час перетину вплав Дону.
Далі після переформування 40-ї армії М. Є. Палькевич у складі медсанбату потрапляє на Сталінградський фронт.
- Неможливо передати, що там творилося, - згадує М. Є. Палькевич, - скільки наших солдатів і офіцерів полягло під Сталінградом. Я чергувала на командному пункті, на самій передовій, можна сказати, під танками. Виносила під шквальним вогнем поранених, робила перев’язки, відкопувала засипаних землею.
Завдяки бойовій медсестрі вдалося врятувати десятки життів. Навіть німцям запам’яталася міцної статури безстрашна медсестра, яка під бомбардуваннями та артобстрілами невтомно виносила поранених бійців з ревучого пекла. Вони, як стало відомо від полонених, й прізвисько їй дали – “залізний солдат”.
Так, труднощів Марія не боялася. А як тільки стихав бій, прала закривавлені бинти, солдатські гімнастерки, писала пораненим листи з фронту, в яких запевняла жінок і батьків, що у них все в порядку і що перемога обов’язково буде за нами.
Знаючи, що Марія глибоко віруюча людина, бійці, коли йшли в розвідку, просили у неї благословення. І завжди поверталися неушкодженими. Щиру віру у Бога, любов до людей бойова медсестра пронесла крізь усе своє життя.
В боях під Сталінградом Марія Єгорівна отримала контузію, була тяжко поранена і потрапила до госпіталю. Внаслідок втрати крові, фізичного виснаження тяжко захворіла і після лікування у 1944 році була демобілізована у званні лейтенанта. Та, знаючи, що йде війна, не могла сидіти склавши руки, і по вільному найму фельдшером поїхала на Далекий Схід, на японський фронт, де й зустріла Перемогу.
- Для нас, фронтовиків, нема слова значимішого, ніж Перемога, - говорить Марія Єгорівна. – В ньому все - і радість, і сльози, і надія на краще майбутнє, і гіркота втрат… Нехай менше болять рани ветеранів, і ніхто ніколи не забуває подвиг, який здійснили наші воїни в роки Великої Вітчизняної війни.
М. Є. Палькевич має військові нагороди - орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалі “За перемогу над Німеччиною”, “За перемогу над Японією” та багато інших. Нагороджена також відзнакою Президента України - “Орденом Богдана Хмельницького”. За добросовісну і багаторічну працю в мирний час отримала й чимало трудових відзнак. Сорок років вона працювала у залізничній лікарні Здолбунова, куди була направлена після війни через військкомат.
У Здолбунові зустріла й свою долю - Андрія Яковича, який працював машиністом. Вже двадцять років як Марія Єгорівна поховала чоловіка. Проте самотньою себе не відчуває, бо живе молитвою, вірою, спілкуванням з близькими. А їх багато. Це й сестри по церкві, і сусіди, і рідні, які іноді приїздять провідати стареньку. Двері її оселі завжди відкриті для добрих людей.
Особливо приємно жінці, коли навідуються учні міської ЗОШ № 6 - вітають зі святами, восени приносять овочі. Їм М. Є. Палькевич розповідає про свої фронтові дороги, про страхіття війни, аби знали, якою ціною завойовано мирне життя, і цінували його.
Людмила ВАСЮК.
На фото: М. Є. ПАЛЬКЕВИЧ.
Фото автора.
