Відомий український філософ і релігійний діяч ХVIII століття Григорій Сковорода сказав: “А в храмі Божому, крім ритуальності, обрядовості і рукомахання, хотілося б бачити і релігіємислення”. Чого-чого, а мислення і розуміння нам, українцям, не вистачає.
“Коли я молюсь чужою мовою, то хоч дух мій молиться, та розуміння моє залишається без плоду. Що мені робити? - Стану молитись духом та молитимусь і розумінням”.
Так, ще святий апостол Павло визнав за необхідне, щоб кожна молитва була, перш за все, зрозумілою для того, хто нею звертається до Бога. А коли ж наші молитви будуть найбільш зрозумілими для нас, як не тоді, коли ми будемо звертатися з молитвою до Бога нашою рідною мовою?
Час уже нам, українцям, перестати слухати ту вигадку, нібито наша мова не священна і не достойна того, щоб нею молитися Богові, ніби вона придатна тільки для базарних та низьких життєвих потреб. Говорити і думати так - образа не тільки для нас, українців, а й для самого Бога, бо мови всіх народів мають одне джерело - душу людини, яка є образ Божий. Тому мова кожного народу є і повинна бути священною, а кожен народ, що себе і свою мову поважає, повинен вживати її не тільки для звичайних розмов поміж собою, а й для освячення нею своєї душі молитвою і славленням Бога. Перший приклад цього дали нам святі Апостоли, коли в час зішестя на них Духа Святого, заговорили різними мовами про величність Божу.
І православні християни таких країн, як Румунія, Греція, Болгарія, Сербія та інших народів звертаються з молитвою до Бога на своїх рідних мовах. І в зв’язку з цим ці народи є національно свідомими. Чому ж ми, українці, в такому важливому питанні не такі, як всі інші народи? Чому ми досі намагаємось звертатися до Бога на незрозумілій нам старослов’янській мові? Адже, як стверджують науковці і релігійні авторитети, латинська і старослов’янська мови є “мертвими мовами” і не вживаними. Але в цьому питанні окремі ворожі, злі сили намагаються, щоб ми не стали національно свідомою нацією, а були роз’єднаним народом.
А можливо, справа в іншому? І як тут не згадати слова нашого Спасителя Ісуса Христа, коли його учні запитали, чому він розповідає все через притчі? Ісус відповів: “Вам дано знати тайни Царства Божого, їм же все дається через притчі, щоб дивлячись - не побачили, слухаючи - не зрозуміли, щоб, бува, не навернулися і не врятувалися” (ап. Марко 4:11).
Ми досить часто жаліємося, чому так погано живемо, чому в нас такі негаразди. Та тому, що ми не виконуємо Божих приписів і діємо всупереч Євангелію. Невже сила звички сильніша, ніж приписи Євангелія, які ми не хочемо знати і читати. Очевидно, легше під час служби Божої бігти під Євангеліє, а потім його обкладинку цілувати. А можливо, справа в тих словах, які сказав Апостол Павло: “Бо кого він передбачив - тих він і призначив, а кого він призначив - тих він і покликав, а кого він покликав - тих і виправдав, а кого він виправдав - тих врятував і прославив” (До римлян 8:29,30).
Здається, цими словами сказано досить багато, ми не можемо врятуватися до тих пір, поки не будемо звертатися на рідній мові до нашого Бога.
А можливо, ми, українці, справді не передбачені і не призначені, щоб бути врятованими, тому і Євангеліє не дано нам знати.
А жаль...
А може, вже час, український народе, і свою рідну мову принести в дар Богові та цим найкраще її і самих себе освятити.
Ми - окремий народ. У нас своя суверенна держава. У нас є апостольська спадкоємність. На відміну від інших, у нас немає ніяких канонічних порушень. І Церква в Україні повинна бути незалежною від будь-кого, як і в інших православних державах, а українську Церкву повинен представляти свій Предстоятель, а не Московський чи Царгородський.
Немає ні Петрових, ні Павлових. Ми є всі Христові, сказав апостол Павло. Нехай же у вінок славлення Бога від усіх народів вплететься ще одна квітка, квітка з-під блакитного неба вільної України, з-під золотого її проміння від побожного народу українського.
Андрій ГРИСЮК,
житель Здолбунова.
