Г. П. ТКАЧУК в кабіні локомотива (1985 рік).
Григорій Пилипович Ткачук відзначив своє вісімдесятиріччя. Не було пишних застіль, нагороджень і банальних побажань, а відбулося скромне святкування у колі родини. Все життя чоловік пропрацював на залізниці, віддаючись улюбленій справі, вчився сам і вчив інших азам професії машиніста. І був собі таким непомітним “кардиналом” життя. Хоча в роки, коли розгорнулась боротьба за незалежність України, брав участь у подіях на історичному майдані в Києві, в ланцюзі злуки, адже він - патріот своєї країни і прагнув для неї кращого майбуття.
...Звичайний сільський хлопець. Його вабили краєвиди Острозького краю, він любив історію свого села, пишався батьками, залюбки зачитувався книгами про козаків і історію України. Саме це увійшло у його свідомість, саме це стало перевеслом життя.
Добре ім’я Григорія Пилиповича сьогодні на вустах багатьох машиністів локомотивного депо, яким він передав свої знання і вміння. Особливо завдячують йому Віктор Мічуда і Сергій Виговський, наставником котрих був знаний залізничник.
Мої роки - моє багатство… Фраза заспівана, звичайно, але куди від неї подінешся, якщо це - правда. За плечима ветерана залізничного транспорту десятки років копіткої праці. Г. П. Ткачук провів тисячі великовагових поїздів, перевіз мільйони пасажирів, ніколи не порушував трудової і технологічної дисципліни. Він був і є енергійною особистістю. Нині - на заслуженому відпочинку. Але в силу своїх можливостей бере участь у різних патріотичних заходах в районі і області, співає в хоровому колективі центральної районної лікарні та церковному хорі.
- Знаєте, якось я не помічаю свого віку, - говорить Григорій Пилипович, - уже вісімдесят, а я, як юнак, просто люблю життя, воно мене веде…
Гарно сказано і переконливо, бо Г. П. Ткачук не лицемірить. Йому по-доброму заздрять інші, схиляються перед працелюбністю і щирістю земляка. Бо добре ім’я завжди випромінює радість і тепло.
Євген ШИЛАН.
