Мирослава Лось, яку ви бачите на фото, у нинішньому році закінчила шостий клас Здовбицької загальноосвітньої школи. Вона дуже любить писати вірші, казки. І хоч не всі вони ще досконалі, нам думається, що з часом дівчинка стане справжнім літератором.
Пропонуємо вашій увазі один з її творів.
Мох і пеньок
КазкаЯкось у лісі трапилось диво, може, казкове, а, може, й правдиве. Мох і Пеньок сердито буркотіли один до одного:
- Фі, який ти твердий і неприємний,- бурчав Мох,- об тебе спіткаються і б’ють ноги. І, взагалі, навіщо ти тут здався?
Пеньок на зауваження не менш сердито відповідав:
- А ти? М’який і гладенький, тобі завжди потрібна волога, завжди ти ростеш на комусь чи на чомусь і, крім того, завжди тебе всі топчуть.
- Зате, якщо звірята тікають від лиса чи вовка, хто стишує їх кроки? Я! А з тебе яка кому користь?
- Коли я був ще молодим деревом, в моєму опалому листі спав не один їжачок, а мою кору гризли зайці взимку.Людям я давав горіхи для їхньої втіхи.
- Ха! Оце добродій знайшовся.
- А ще... Та що говорити. Ти не гідний жити тут. Шкода, що я не маю рук, а то віддер би тебе від себе й викинув геть. На мені б тоді росли опеньки, котрих люди назвали на мою честь.
Довго сперечалися Мох і Пеньок і не помітили, як на гілку ближнього дерева сіла Сова.
- Кахи-кахи! Дозвольте й мені втрутитися у вашу суперечку. Ви не погане шукайте одне в одного, а схоже. Ось, наприклад, ялинка, а ось їжак і в обох у них колючий піджак. Вони цьому радіють і сваритися не сміють.
Задумалися Мох і Пеньок над словами мудрої Сови, соромно їм стало за свою нікчемну суперечку і вони помирились. З тих пір стали друзями-нерозлийвода.
