Багато людей мріють про щось позахмарне, а я хочу здобути таку земну і потрібну людям професію педагога.
Поштовхом до вибору життєвого шляху став приклад сімейної вчительської династії. Ще в п’ятирічному віці я вивчила бабусині складносурядні речення. Про неї знаю від колишніх учнів. «Ґрунтовно та доступно пояснювала матеріал. Її уроки проходили активно, на них панувала атмосфера творчості та знань. Найголовніша риса - це вимогливість до своєї роботи». Мої батьки могли до ночі дискутувати про переваги та недоліки використання мультимедійної системи на уроці. А ще зовсім молода тітка Марія ділилася враженнями про своїх енергійних та непередбачуваних дев’ятикласників, в яких вже кілька років була «класною мамою». Я теж бажаю стати таким спеціалістом, особистістю, яка залишить добрий спогад в дитячих серцях.
Мені подобається спілкуватися з школярами, передавати свої знання наступним поколінням. Адже школа - це багатство різноманітного спілкування. А робота вчителя - гірська річка - різко завертає, а за рогом - або краса, або пороги.
Видатний історик Василь Ключевський казав: «Щоб бути гарним вчителем, потрібно любити те, що викладаєш, і любити тих, кому викладаєш». Саме важка праця педагогів робить наші голови «світлими», а нас справжніми людьми, ерудованими та грамотними. Професіонал - це не лише уважне ставлення до учнів, вражаючі знання, а й майстерне викладання та чудове почуття гумору.
Престиж знань, освіти зараз не особливо високий. Однак я вірю, що зростання рівня свідомості, громадської активності моїх майбутніх учнів принесе не тільки моральне задоволення, а й змінить ситуацію в суспільстві на краще.
Це так чудово - йти по вулиці з почуттям виконаного обов’язку, зустрічати своїх учнів, в серцях яких проростає розумне, добре, вічне.
Наталія ВОРОН,
студентка І курсу КНПУ ім. Драгоманова.
