Ці слова з відомої пісні Володимира Висоцького зринають на думці кожного, хто хоч раз побував у горах. А таку можливість вже три роки поспіль мають усі школярі-старшокласники Здолбунівського району -варто лише взяти участь у юнацькому конкурсі «За Україну, за її волю!» та стати переможцем однієї з номінацій. А нагорода - поїздка в Карпати!
Тож після того, як мені двічі пощастило виграти захопливу подорож, дуже хотілося перемогти ще раз. І можете уявити мою радість, коли мене запросили на урочистості з нагоди Дня молоді до Здолбунова, щоб втретє з рук ініціатора проведення конкурсу, голови районної ради Василя Тимощука отримати приз за перемогу - путівку.
І от мандрівка. Прибувши на станцію «Славсько», наша група прямує гірською стежиною у напрямку села Грабовець. На одній із полонин вирішуємо зробити привал. З висоти пташиного польоту милуємось красою Славська, високими горами, помережаними вузькими стежинками та стрімкими потічками.
На нічліг ми зупинились у Грабовці в однієї гостинної карпатської родини. Всім був дуже цікавий побут селян, який значно відрізняється від звичного нам. Наступного ранку вирушили до села Тухлі, аби підкорити нову вершину - гору Захар Беркут. Назвою гора зобов’язана легендарному громадському ватажку, що, за переказами, був знахарем і лікував місцевими травами. На вершині, на висоті 964 метри, ми з цікавістю розглядали височезну статую Захара Беркута, вирізьблену з дерева. Спустившись, попрямували до цілющого джерела «Нафтуся», яке славиться лікувальними властивостями далеко за межами України.
Третього дня вирушили у похід, аби досягти нашої основної мети - піднятися на знамениту Маківку висотою 958 метрів та віддати шану героям. Щоб відчути справжній екстрім, обирали найкрутіший схил. Та ми підкорили вершину. Незабутнім було відчуття тріумфу, коли стояли на висоті близько 950 метрів і милувались красою гір. Та не лише красою славиться Маківка. Основну славу подарувала їй смілива, патріотично налаштована молодь, яка під час Першої світової йшла на смерть за Україну. Саме тут у 1915 році сім сотень українських січових стрільців у важких боях перемогли переважаючі чисельно царські сили.
Під вечір ми знову повернулись на полонину, де зупинялись вперше, і біля вогнища провели останні години нашої мандрівки. Під час неї ми настільки здружились, що не хотілося роз’їжджатися по домівках.
Тому сьогодні ми дякуємо організаторам за чудову підготовку та фінансове забезпечення нашого походу. А особлива подяка голові Здолбунівської районної ради Василю Тимощуку, завдяки якому ми вже третій рік поспіль здійснюємо цю чудову мандрівку. Ті дні пролетіли, наче мить. Але не безслідно. Від поїздки в Карпати залишилась маса приємних вражень, а ще - багато фотографій та номери телефонів учасників походу. Тепер ми часто розмовляємо один з одним і згадуємо такі далекі, але такі рідні Карпати.
Яна ГУМЕНЮК,
учениця 11-А класу Здовбицької ЗОШ І-ІІІ ст.
