мешканка села Будераж Федора Григорівна Луцюк
З цієї нагоди до оселі іменинниці завітали численні гості - рідні, близькі, сусіди з щирими вітаннями й побажаннями, квітами й подарунками. Для усіх них бабуся Федора - жива історія родини, села. Адже вона - свідок багатьох пам’ятних і значимих для нашого краю подій.
Не забули привітати зі славним ювілеєм старожительку представники влади, які прийшли до її помешкання цілою делегацією. Заступник голови райдержадміністрації Микола Аніскін разом з членом колегії РДА, директором Урвенського психоневрологічного інтернату Олексієм Горбачовим вручили Федорі Григорівні вітальну адресу від Президента України Віктора Януковича, квіти та цінний подарунок від голови РДА Віталія Шуля. Грошову допомогу отримала довгожителька і від місцевої влади - Будеразького сільського голови Володимира Баранова.
Нелегка, сповнена тяжких випробувань, бід і страждань, доля випала простій сільській жінці. Народилася вона 1 липня 1912 року у багатодітній родині. Сім’я була заможною, мала чимале господарство, проте тут добре знали ціну праці на землі і привчали дітей трудитися.
Пора дитинства припала на буремні роки громадянської війни. Далі - життя при польській владі. Заміжжя, народження двох діток. Та недовгим було сімейне щастя. Прихід радянської влади нічого доброго не приніс українцям. Свої корективи внесла і Велика Вітчизняна війна. Якось вночі в оселю до молодої сім’ї увірвалися енкаведисти і заарештували господаря, висунувши звинувачення у зв’язках з УПА. З тих пір Федора Григорівна його більше й не бачила.
Та біда, як кажуть, одна не ходить. Від тифу померли син і донька Федори Григорівни. Мало того, ще й згоріло господарство від рук недоброзичливців. Хоч як побивалася молода жінка, та потрібно було якось виживати. Знайшовся й чоловік, Петро, що дав їй надію на щастя. Один за одним народилися у них троє синів - Федір, Роман, Микола.
Нелегко було ростити дітей. Багато часу й сил забирала виснажлива праця в колгоспі, за яку платили копійки. Проте, загартована тяжкою сільською працею з юних років, жінка терпляче зносила всі тяготи, що випадали на її долю, прагнула дати своїм дітям усе необхідне, турбувалася про сім’ю як могла.
Щира любов до людей, розуміння того, що життя все-таки прекрасне, не дивлячись на всі його складнощі, і дали Федорі Григорівні наснагу для довголіття.
- Я люблю життя і хочу жити ще довго, аби радіти своїм дітям, онукам, тішитися правнуками. Моя родина - то моє найбільше багатство, яким я дорожу. Дай Бог усім їм дожити до таких років, якими Господь нагородив мене, - говорить бабуся Федора.
У родині ювілярки її довголіття - не одиничний випадок. Її мама прожила понад 100 років, а брати і сестри понад 80 і 90 років. Нині Федора Григорівна проживає з родиною своєї онуки Зої. Тут вона оточена любов’ю і піклуванням, рідні дбають, щоб старенька мала усе необхідне.
У свої поважні літа бабуся непогано почувається, пересувається по хаті. От тільки зір майже втратила та останнім часом стала погано чути. Вона любить, коли до неї приходять рідні, сусіди, знайомі, аби з ними поспілкуватися, цікавиться їх родинними справами, розповідає повчальні історії зі свого життя і від душі бажає усім прожити стільки ж років, як і вона, тільки без горя і бід.
Людмила ВАСЮК.
Фото автора.
