Ксенофобія - хворобливий стан, що виявляється у нав’язливому страху перед незнайомими людьми, ненависть до чогось, когось чужого, ворожість або страх стосовно іноземців. У преамбулі «Конвенції про права дитини» зазначено, що «кожна людина має право володіти всіма зазначеними в Конвенції правами і свободами, без будь-якої різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи інше походження, майновий стан, народження чи інші обставини». У “Декларації прав людини” сказано, що «визнання гідності та рівних і невід’ємних прав усіх членів людської сім’ї є запорукою свободи, справедливості та миру в світі». Отже, ксенофобія - це складний, комплексний, багаторівневий феномен, в основі якого лежить безліч факторів - психологічних, соціально-політичних, економічних, демографічних, культурно-історичних. Можна трактувати це поняття і як негативне ставлення суб’єкта до певних людських спільнот та окремих її представників - «чужинців», «інших», «не наших». Воно виявляється у відповідних соціальних установках, забобонах і упередженнях, соціальних стереотипах.
Різновидом ксенофобії є етнофобія, яка виступає у вигляді нетолерантного ставлення до представників інших соціальних груп за расовою або етнічною ознакою.
Причинами ксенофобії є слабка інтеграція іноземців у місцеві громади; міф про можливе захоплення робочих місць і наступний ріст конкуренції на ринку праці; низький рівень культури тощо.
Характерною рисою для сучасної України є наявність на її території значної кількості іноземних громадян, зокрема великої кількості студентів-іноземців, які здобувають освіту у вищих навчальних закладах. Кількість постійно проживаючих на території України, отримавших статус іммігрантів, складає приблизно 171000 чол.
Ст. 24 Конституції України гарантує громадянам право на захист від дискримінації за ознаками «раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового статусу, місця проживання, за мовними та іншими ознаками»; ст. 26 КУ гарантує іноземцям та особам без громадянства, «котрі перебувають в Україні на законних підставах» такі ж права та свободи, як і громадянам України.
Звісно, расизм та ксенофобія не є суто українським явищем, але його поширення в традиційно мультикультурній країні є важливим індикатором зростання соціальної напруги. Тому, окрім громадськості, цій проблемі приділяється увага державними установами, в т.ч. і центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. На них покладені функції підвищення рівня толерантності, запобігання проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації.
Переконана, хто поважає себе, свій народ, свою культуру, - буде з шаною ставитись до іншої людини, незалежно від її національності чи віросповідання.
Оксана АЛЕКСАНДРОВА,
провідний спеціаліст Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
