Хто читав Т. Шевченка, той знає, що таке Холодний Яр. Тому, хто не читав або забув, варто нагадати, що це за місце в самому центрі України — поблизу Чигирина на Черкащині. Це реліктовий лісовий масив площею в кілька тисяч гектарів з горбистим рельєфом, з великою кількістю балок-ярів, з джерелами, з озерами, струмками і річками, деревами-пам’ятниками природи, з підземними ходами і слідами безлічі археологічних культур, із знаменитим Мотронинським монастирем, заснованим ще в часи Ярослава Мудрого. Саме в Холодному Яру зародилася Коліївщина на чолі з уродженцем місцевого села Медведівка Максимом Залізняком.
Дід Іван сюди приводив малого Т. Шевченка. Пізніше Кобзар приїздив не раз і слухав розповіді про Коліївщину, малював. У ХІХ ст. і на початку ХХ ст. неодноразово виникали рухи проти поневолення українського народу. Тут завжди жила українська душа. Найяскравішим її виявом стала Холодноярська республіка 1918-22 рр. Вояки української армії і селяни з холодноярських сіл вели непримиренну збройну боротьбу проти московсько-більшовицької окупації. Центром визвольного руху стало село Мельники. Понад триста його жителів загинули в ті роки за волю України.
Саме тут у 90-х роках були встановлені перші пам’ятні знаки про героїчну боротьбу, яку в радянські часи замовчували або називали “бандитизмом”. Київський письменник та історик Р. Коваль створив історичний клуб “Холодний Яр”, який займається пошуковою і дослідницькою роботою, видає книги, встановлює пам’ятники і пам’ятні знаки, організовує щорічні вшанування пам’яті героїв. Спочатку в село Мельники приїжджали десятки патріотів, потім — сотні, а останні два роки в квітневі дні тут збираються тисячі українців.
Вдруге здійснили поїздку до Холодного Яру жителі Здолбунівщини за ініціативою районної організації “Наша Україна”. Дехто з наших земляків їздив на урочистості з рівненською групою.
Останній день квітня в селі Мельники був спекотним, гомінким і різнобарвним. Здавалося, з’їхалася вся Україна — вишиванки, козацькі строї, знамена, хлопці в повстансько-холодноярському вбранні зі зброєю. Біля пам’ятника героям Холодного Яру священики відслужили панахиду за полеглими за волю України. Роман Коваль надавав слово знаним у суспільстві особистостям. Яскраво виступив письменник В. Шкляр, він поділився своїми враженнями про недавні відвідини місця Гурбенського бою. Мали слово народні депутати М.Томенко і О. Доній та лідер ВО “Свобода” О. Тягнибок і ряд інших політичних діячів, а також нащадки холодноярських героїв. Звучали козацькі, стрілецькі, повстанські пісні. У почесній варті біля пам’ятника стояли вояки УПА, серед них 88-річний Василь Кирилюк — рівнянин, родом із Дерманя, учасник Гурбенського бою. Під пекучим сонцем він тримав у руках державний прапор.
Ми відвідали на сільському кладовищі могилу головного отамана Холодного Яру Василя Чучупаки, братську могилу зі щемливим написом: “Вічна пам’ять козакам і козачкам с. Мельники, які полягли за волю України”. Дехто встиг побачити реконструкцію бою холодноярців із більшовиками. Побували на території Мотронинського монастиря, пили цілющу воду з джерела, що в яру неподалік обителі. Незабутні враження від мандрівки до дуба Максима Залізняка біля хутора Буда. Цей тисячолітній велетень — одне з найстаріших дерев у Європі і глибоко шанований в Україні.
Кажуть, що в Холодному Яру закопано величезний магніт, який притягує українців звідусіль. І справді, сюди хочеться їхати, щоб знову відчути цю живлющу енергетику, прислухатися до лісу, в якому квітневого дня 1920 року пролунали останні слова Василя Чучупаки, оточеного ворогами: “Готуй нових борців, Холодний Яре!”.
Микола Ужвін,
учасник поїздки.
с. Буща.
