Л. М. РУМАК.
На календарі останні зимові дні – холодні, морозні. Саме такого сонячного лютневого ранку народилася вона – кароока дівчинка, якій батьки дали гарне просте ім’я. “Нам люба, то нехай усім буде Люба”, - вирішили вони. І ось уже 55 років іде вона по життю з іменем Любові, надією в душі та вірою в серці.
Слова мої про колегу, подругу, учительку вищої кваліфікаційної категорії, старшого вчителя Здовбицької ЗОШ
І-ІІІ ст. Любов Миколаївну Румак, яка навчає дітей рідній мові та літературі.
Виростаючи у дружній родині, Люба з дитинства була закохана у рідне слово, українську пісню. Саме мама, Наталія Павлівна, яка гарно співала, шила, вишивала, дала доньці перші уроки прекрасного. Тато, Микола Володимирович Степанчук, у далекі сорокові - директор Здовбицької школи, учитель української мови, історії, пізніше репресований за участь в УПА, мріяв про те, щоб дочка продовжила його справу, до якої він так і не повернувся після Колими, хоча до смерті залишався справжнім Учителем.
Закінчивши школу із золотою медаллю, Люба без вагань подала документи на філфак, вступила до педінституту. У Рівному зустріла свою долю – Анатолія, який ось уже 35 років є її надійною опорою у житті, з яким народили й виростили двох синів.
Отримавши дипломи, молоді спеціалісти повернулися у рідний район, де один рік учителювали у Копитківській середній школі, а з 1979 – у Здовбицькій.
Отож позаду 33 роки педагогічної роботи у рідному селі, де Любов Миколаївна – незмінний керівник методичного об’єднання вчителів-словесників, класний керівник, що має чотири випуски вихованців.
Гордиться Любов Миколаївна своїми випускниками, які працюють у різних галузях. Є серед них викладачі вищої і середньої школи, інженери та робітники, лікарі й держслужбовці.
“Яку б професію не обрали мої вихованці, головне, щоб правдиво і чесно йшли вони по життю”, - говорить педагог.
Минулорічна випускниця школи, студентка РДГУ Оксана Захарчук, так охарактеризувала улюбленого педагога: “Вчителеві важливо стати учневі саме другом, передати йому не лише знання, але й виховати такі якості, як доброта, чуйність, розуміння, любов до ближніх. Ці риси притаманні Любові Миколаївні, і тому вона для мене є взірцем, людиною, якій я можу відкрити свою душу, яка надихнула мене і ще шістьох випускників нашого класу обрати професію вчителя”.
Про Любов Миколаївну можна розповідати багато, послуговуючись лише найкращими словами та емоціями. Адже в неї доста мудрості і доброти, щирості і співчутливості, сили і терпіння. Вона справді Вчитель з великої букви.
Любов Миколаївна навіть у думках ніколи не зрадила улюбленій професії. Сьогодні вона, кохана дружина, лагідна мама, щаслива бабуся, оглядаючись на прожиті роки, впевнена у тому, що недаремно таке ім’я їй дали батьки, бо з іменем Любові все життя її.
Лідія ВЛАСЮК,
вчитель української мови
і літератури Здовбицької ЗОШ І-ІІІ ст.
