Так у повній мірі справедливо можна сказати про мешканців с. Богдашів Олексія Олександровича та Любов Василівну Троянів, які вже півстоліття йдуть по життю одним шляхом у злагоді й любові. Адже хто б міг подумати, що колись зустрінуться та поберуться, та ще й у далекій для них обох Карелії, хлопець родом із Гільчі Другої на Здолбунівщині й дівчина із білоруського села Слобода Гомельської області?
Хоч шлях до тієї зустрічі був непростим. Перші роки життя пана Олексія і його дружини були обпалені війною. А у 1945 р. сім'ю Олексія Олександровича чекало нове нелегке випробування - їх вивезли у холодний Архангельський край (засудили на 5 років, конфіскували майно). Всього рік там витримала мама чоловіка, а незадовго на чужій землі знайшов вічний спочинок і його батько.
У 1947 р. Олексій Олександрович повернувся до Гільчі, де про сироту дбали бабуся та дідусь. У цьому ж селі ходив до школи, а коли йому виповнилось дев'ятнадцять, був призваний до армії.
Трирічну тоді військову службу проходив у Карельській автономній республіці колишнього Союзу. Туди ж, до рідної сестри і на роботу, у 1958 році приїхала Любов Василівна. Зустріла свого судженого. 23 січня 1962 р. молода закохана пара стала подружжям. У Карелії ж народився у них синок - Віктор.
А в 1968 р. сім'я Троянів спочатку переїхала до рідної Олексію Олександровичу Гільчі, а згодом - у Богдашів, де придбала хату. Саме це село сьогодні по-праву можна назвати рідним для обох з подружжя, бо прожили в ньому не один десяток років. Тут Любов Василівна певний час працювала у магазині, звідси, до виходу на заслужений відпочинок, поспішав на роботу і Олексій Олександрович та випорхнув колись у доросле життя нині вже поважний чоловік - Віктор Олексійович, котрий зараз мешкає у Санкт-Петербурзі. Сюди ж, до богдашівської хати, летять вісті й від двох онучок героїв розповіді.
У Богдашеві осіли, «вкорінилися», тримають господарство і обробляють город, а ще - заслужили повагу односельчан, авторитет. Адже богдашівці знають цю сім'ю як людей працьовитих, сумлінних, доброзичливих і чуйних, які завжди поспішать на допомогу. Тож не тільки від рідних 23 січня цього року Любов Василівна та Олексій Олександрович приймали щирі вітання із золотим весіллям.
Думаю, що й у сімейних буднях Троянів інколи, мабуть, було щось і «з перцем», бо ніколи і ні в кого не буває все аж надто гладко. Та ці люди варті бути взірцем родинних стосунків, взаємоповаги і взаємопідтримки, бо, хоч вони й різні за характером та інтересами особистості, а зуміли зберегти в серцях і пронести крізь час вогонь любові, виростили і виховали хорошого сина. А, може, й ключ від щастя подарувала їм сама доля, що колись поєднала?..
Олена СНІЖНА.
