Служать наші земляки
Не пам’ятаю вже, кому з поетів належать слова, сказані про військових: “Їм Вітчизна погони поклала на плечі, наче руки свої...” Але вони, ці слова, мають глибокий і дуже символічний зміст. Бо ж руки свої можна покласти лише на плечі надійні, тим, кому довіряють, у кому впевнені, що не підведуть.
У незалежної України є сьогодні багато надійних плечей, вірних синів, які з честю виконують свій обов’язок перед нею - із зброєю в руках стоять на захисті її священних рубежів. Один з них - Сергій Федорук із села Лідаво, який служить за контрактом в окремому розвідувальному батальйоні 13-го армійського корпусу сухопутних військ України. Він - старший розвідник.
Для людей військових, котрі знають, що таке підрозділи розвідки, вже сам цей факт говорить дуже багато. Насамперед те, що кожен солдат такого підрозділу, перш, ніж потрапити до нього, має пройти справжню бойову виучку, бути витривалим, досконало володіти зброєю, прийомами рукопашного бою, вміти читати карту, орієнтуватися у будь-якій обстановці, блискавично приймати рішення. А ще воїнам-розвідникам потрібно завжди відчувати плече товариша, розуміти тих, з ким виконуєш бойове завдання. І то розуміти з півслова, з одного погляду.
Сергій Федорук вчиться всьому цьому вже три роки. Продовжує вчитися і нині, бо межі досконалості для справжнього солдата не існує. А в житті військових людей завжди знадобляться будь-які знання і будь-які вміння. Це юнак знає не з якоїсь теорії, а з уст рідного батька, Олександра Миколайовича Федорука, майора запасу, котрий багато років віддав службі в армії, а у 2004 році служив у складі миротворчого контингенту в Іраку. Тут старший Федорук пройшов добру школу, яка залишила слід назавжди. Свій офіцерський обов’язок він виконав з честю, за що був відзначений і нашим командуванням, і командуванням польської дивізії, до складу якої входили українські миротворці.
Про службу контрактника Сергій розповідає охоче. Йому подобається вчитися військовій справі. І ставиться він до цієї науки серйозно. Вивчає статути, тонкощі інженерної і вогневої підготовки, багато уваги приділяє гуманітарним дисциплінам. Звичайно ж, фізичній підготовці - також. Остання, за його словами, потребує повної самовіддачі, бо ж недарма кажуть: “Важко в навчанні - легко в бою!” А під час тренувань на полігонах доводиться нелегко. Солдат-розвідник несе на собі до 35 кілограмів спорядження: рюкзак з предметами і засобами особистої гігієни, котелок, флягу з водою, захисний комплект (ОЗК), сухий пайок, автомат з підствольним гранатометом та пристроєм для безшумної стрільби, плащ-намет. Він повинен вміти без компаса орієнтуватися на місцевості, володіти наукою виживання у будь-яких умовах. А це також знання. Треба знати, які ягоди і гриби можна їсти, як з допомогою лише двох пластикових пляшок упіймати рибу і т.п. Всьому цьому вчать солдат досвідчені офіцери. І найбільше Сергій переймає від свого командира взводу лейтенанта Ліщука та його колеги - старшого лейтенанта Бабина. Ці офіцери закінчили Львівську академію сухопутних військ, тож мають за плечима неабиякий багаж знань і з гордістю, вміло передають їх своїм бійцям.
У березні у Сергія закінчується перший строк контрактної служби. Він вже написав рапорт з проханням продовжити його ще на три роки. Каже, що набутий досвід зобов’язує. Адже за плечима багато навчань, сержантська школа, то ж не за горами, мабуть, і чергове військове звання, хоча це не головне для нього. Але, як кажуть, поганий той солдат, котрий не мріє стати генералом...
За словами командира окремого розвідувального батальйону підполковника Миколи Капіноса, Сергій — хороший солдат. До виконання службових обов’язків ставиться відповідально. Отримавши завдання, він виконує їх чітко і якісно. Часто залучається до охорони важливих об’єктів у варті, в якості розвідного. А це довіряють не кожному,- зауважує Микола Михайлович.
Часто після, як прийнято говорити в армії, виконання бойового завдання в мирний час, приїхавши до рідних у село, син доповідає батькові по-військовому: “Товаришу майор, за час мого чергування надзвичайних подій не трапилось, наряд здав без зауважень!” А потім уже додає: “Я не підведу тебе, тату...”
Володимир ДРОЗЮК.
Фото автора.
