Рука
До очей спустився досвіток. А там вогні вогнями сплутані. Істина прозрінь. Комусь наснилась вічність. Когось шукає світ. Бере за барки розуму. Знаходить родичів у думах і піснях. А у міфах і легендах родяться нові слова.
Шукає голос мій у суголоссі голоси. Десь там, у поклику душі розрита рана вірності. Гартую в герці днів її. Таїна і зрада. Тиша спокою і бій. Хто вище сорому, той нижче доброти. Хула без хисту б’є хулу. Не відкличеш біль. Розрив щоденних мук благає ніжного прихистку. Моє і наше. Світ усіх багатств. Хоч у нашому нема мого. Черства дилема пафосу. Віщий знак для крайності. Любов і ненависть. Спокута і гріхи. Знайти щось спільне не вистачає сильної руки.
Доброта
Стиглий зиск чужої долі. Висота без висоти. Торкаються рамен землі хороші помисли. Господній клич вертає серце в храм. Стоїмо серед святих ідей. Молимось за всіх. Кладем хреста на себе. Вівтар і свічі. Дух прозрінь. Творця щедроти. Для України -–незалежність, для душі - воскреслий дух земного щастя й доброти.
Порятунок
Переповнений люттю стиглий дощ у дощі. З брів хмарин забирає простуду. До землі притуляє знемогу. Враз трава на коліна лягла. Захлинулись калюжі в дощі. Збуджені рани листочків заблищали в росі.
Задощилось у дощі. Не сховатись мені. Вже в державі моїй заблудились усі. Болем скривджені долі. І сніги серед літа. І мороз у теплі. Бідою волає душа. А в черзі всі черги шукають рятунку.
Свобода
Душею відчуваю стусани безвиході. Стиглий лик моєї совісті на передовій. Спішу на виклик долі. Руйную спокій. Втрачаю сни. Далеким раєм біжу в думки. Поскаржитись нема кому. Хіба що небу. Сонцю і землі. Об досвіток прозрінь торкаюсь доброти. За днем і ніччю воскресає істина. Гріховна сповідь кличе в небеса. Молюсь у хвилини відчаю і сорому. Стаю краплиною роси. Променем досвітнім. Свобода творчості сердечний щем веде в світи.
Євген Шилан.

Comments are now closed for this entry