Події, будні, свята. Все це – життя, плин часу… Мимоволі задумуюсь про те, чим життя наших дідів-прадідів відрізнялось від нашого сьогодення, яка сила допомагала їм виживати, не втративши найсвятішого – душевної доброти та людської гідності, та чи зуміло б вижити наше покоління у нелегких умовах повоєнного сталінського періоду. Гортаючи пожовклі сторінки архівних документів, натрапляю на заяви про вступ до колгоспу. Ці заяви, написані одним почерком, такого змісту: «Прошу зарахувати мене в члени колгоспу, так як я бажаю разом зі своєю сім’єю працювати в колективному господарстві. Вступаючи в колгосп, зобов’язуюсь чесно і добросовісно відноситись до обов’язків члена сільськогосподарської артілі, зберігати колективне майно і зміцнювати трудову дисципліну. В колгосп здаю землю з посівами, коня, сільськогосподарський інвентар». Оскільки основна маса селян була неписьменною, то замість підпису під заявою просто ставили хрестик.
Підтвердження про важкий період створення колгоспів на Здолбунівщині знаходжу в книгах протоколів засідань правління колгоспу за 1947-1957 роки. І одразу ж натрапляю на згадку про свого дідуся Самолюка Федора Антоновича, який був притягнений до відповідальності за захоплення 0,36 га колгоспної землі, з переданням справи до народного суду (протокол засідання правління к-пу “Шлях до комунізму” с.Залісся від 2 червня 1957 року).
Про боротьбу з проявами куркульства можна дізнатися з протоколу зборів №5 від 8 червня 1950 року колгоспу “Зірка комунізму” с. Глупанин. В ньому йдеться про виключення з колгоспу куркуля М. з усією його сім’єю, бо він мав землі 15 га, двох постійних батраків, 5-7 сезонних робітників і приховував від усуспільнення в колгосп одного коня та справну молотарку.
Цікаво дізнатися про розпорядок дня у колгоспі ім. Хрущова села Білашів Мізоцького району (протокол №15 від 15 липня 1954 року): “Вихід на роботу о 8 годині ранку, обідню перерву проводити на місці роботи і закінчення роботи до заходу сонця”.
У цьому ж колгоспі була створена спеціальна комісія у складі трьох чоловік, щоб контролювати видачу соломи на покриття хат, яка належить на трудодні колгоспникам (рішення від 31.08.2023 року).
Загальні збори колгоспу ім. Хрущова с. Білашів (протокол №24 від 16 листопада 1954 року) постановили: “Відкрити пологовий будинок в селі і під нього найняти будинок в Хомяка Я., за котрий платити по 50 крб. в місяць, а обслуговування оплачувати трудоднями. Закупити все потрібне для обслуговування і видавати продукти харчування”. Чи був відкритий цей пологовий будинок, напевно, пам’ятають старожили.
У протоколі зборів колгоспу ім. Тимошенка с. Новомильськ від 9 грудня 1949 року за № 9 йдеться: “Про будівництво млина, оскільки це вигідно для колгоспу, та будівництво гідроелектростанції, для освітлення колгоспу, а також про передачу Новомильського става колгоспу, тому що водяною енергією повинен розпоряджатися колгосп”. Постановили: “При гідроелектростанції побудувати колгоспного млина на два жорнових камені. Просити про передачу Новомильського водного ставу площею 100 га для колгоспу, щоб керувати кількістю води в ставу і цим самим забезпечити повноводну енергію і мати можливість створити допоміжні культурні рибні ставки. Роботу по гідроелектростанції провести методом народного будівництва в зимовий період 1949-1950 років”. Чи була побудована гідроелектростанція - судити вам, але рішення було прийняте.
Які саме подарунки роздавали учням на свята, дізнаюсь з протоколу №5 засідання правління колгоспу ім.Леніна Стеблівської сільської ради Мізоцького району від 24 квітня 1951 року, ухвалою якого видано на подарунки учням до свята 1 Травня “три кіло масла, три кіло цукру та десять кілограм муки пшеничної”.
Натрапляю і на документи такого змісту. В протоколі зборів №11 сільськогосподарської артілі «Сталінський шлях» с.Старомильськ від 27 липня 1949 року записано: «Доповідав колгоспник Ц., котрий сказав, що товариш Д., як голова колгоспу не розпоряджається роботою, тільки як по його старій привичці сидить цілий день на сходах контори, підпершись руками за голову, колгоспники винуждені самі собою руководити». Невдовзі цього голову зняли з займаної посади, а на його місце обрано товаришку Т. (протокол №16 від 11 вересня 1949 року). Про її життя під час війни є досить цікава інформація. Так, на загальних зборах колгоспу «Сталінський шлях» с.Старомильськ від 10 червня 1950 року виступила член партійної організації М., яка сказала, що “голова колгоспу Т., під час німецько-фашистської окупації, коли весь Радянський Союз боровся з загарбниками, мала тісний зв'язок і жила з німецькими офіцерами, розкатувалась на легкових машинах. За період роботи головою колгоспу грубо відносилась до колгоспників, лаючи їх нецензурними словами, і до роботи відносилась не по-радянськи». Було вирішено: «Виключити з колгоспу та виселити за межі району гр. Т. як продавця-власника, німецько-фашистського спільника, розвалюючого роботу колгоспу, а також гр. Д. - німецького старосту, який на протязі всього часу обдирав бідняків, забираючи зерно та одяг для фашистської армії».
В цьому ж протоколі зазначено «колгоспниця С. у виправдання, що вона мати двох синів, забитих у банді, просить громаду залишити її в колгоспі і чесною працею дати їй можливість виправдати довіру колгоспників. Колгоспниця М. просить загальні збори правління простити її, як жінку вбитого в банді чоловіка». Яка подальша доля цих людей, можна лише здогадуватись…
В протоколі загальних зборів колгоспу ім.Кагановича с.Урвенна від 2 жовтня 1950 року за №11 йде мова про обговорення статті під заголовком «Ледацюваті конюхи» в районній газеті «Нове життя». Зокрема, «слухали заяви конюхів Ш. та С. про те, що стаття не відповідає дійсності». Але було вирішено «статтю рахувати дійсною, бо конюхи несумлінно відносяться до своїх обов’язків, своєчасно не годують і не чистять коней».
З листа, написаного колгоспниками с.Стеблівка Мізоцького району до товариша Й.В.Сталіна і підтриманого загальними зборами колгоспу «Перемога» від 18 червня 1950 року, дізнаємось про таке: «На наших полях достигає багатий врожай. Завіряємо, дорогий Йосиф Віссаріонович, що ми зберемо його в стислі строки і без втрат, достроково виконаємо поставку державі. Будемо впевнено будувати нове колгоспне село, бо знаємо, що справа миру в надійних руках. На чолі з вами, наш мудрий Вождь і Учитель, ми впевнено йдемо до торжества комунізму в нашій країні, бо знаємо, де Сталін, там перемога».
Мало хто пам’ятає , що 1944 року на території с.Новомильськ був радгосп. Відповідно до протоколу зборів від 19 березня 1949 року правління колгоспу ім. Тимошенка постановило: «Просити виконком районної ради депутатів трудящих винести свою постанову і зобов’язати Новомильський радгосп Ковельської залізниці, повернути нашому колгоспу наш реманент та 184 га землі».
Сьогодні, переглядаючи ці книги, я розумію, що в руках у мене історія, з життя наших земляків, їхні будні та свята, радощі та біди. Можливо, ті події дехто ще пам’ятає. Адже є ще багато очевидців того періоду. І в кожного з них ще й досі болить душа при згадці про ті нелегкі часи.
Запрошуємо всіх бажаючих, а особливо школярів, майбутніх творців нашої історії, відвідати архівний відділ, доторкнутись до історії нашого району, побачити, які документи та як саме в ньому зберігаються. Адже, у більшості з нас склалося враження, що архів - це гори старого мотлоху, запах пилу та плісняви. А насправді архів - це державна установа, яка забезпечує зберігання, охорону документів, внесених до Національного архівного фонду, незалежно від форми власності, реалізує державну політику у сфері архівної справи і діловодства у районі.
Ще чимало невивчених документів лежить на полицях архівного відділу Здолбунівської РДА, чекаючи свого часу та свого дослідника. І хтозна, можливо, саме в них нові цікаві подробиці з історії нашого міста, району, області та України в цілому.
Вікторія ГОЛОВАТЮК,
провідний архівіст
архівного відділу
Здолбунівської РДА.
* Виписки з документів подані мовою оригіналу.
Ми в соцмережах
