Художній твір, живописна картина, оригінальна скульптура мають багато складових. Та найважливіші з них для митця - масштабність образного мислення й максимальна правдивість. Адже ми маємо чимало прикладів, коли художнє полотно щедро нашпиговане “вишуканими” образами й дрібненькими житейськими “правдочками”, а твору, власне, немає… А буває навпаки - проста, строго логічна конструкція сюжету, буквально кількома штрихами накидані образи дійових осіб, а твір стоїть і стоїть перед твоїми очима, як ота не зовсім досконало написана ще в середньовіччя картина Пітера Брейгеля “Сліпі”.
Пам’ятаєте? Ідуть вервечкою сліпі жебраки, тримаючись один за одного: перший спіткнувся і летить у яму, другий із жахом на обличчі починає падати за ним, а задні ще йдуть собі із блаженними ликами, навіть не підозрюючи про небезпеку… І хоч постаті жебраків та їх лиця вимальовані голландцем не так ретельно, як це роблять художники-портретисти, картина вражає масштабністю мислення митця та монументальністю задуму… Це ж ми! І не тільки ми. Ми - це модель суспільства й світу.
Я не випадково роблю такий довгий вступ у цих нотатках. Бо мав щастя познайомитись із творчим доробком самодіяльної художниці Здолбунова Тетяни Грушицької. У її роботах, на мою думку, виступають на поверхню класичний реалізм і абстракціонізм. Ще раз зазначу, що я не мистецтвознавець, але, якщо глибоко вдуматись, то, безперечно, можна знайти у картинах нашої землячки метафоричний реалізм. Все реальне художниця переплавляє, перепускає через таїну свого серця. Має власну манеру світовідчуття, свої техніку і стиль. У творчих всесвітах майстра пензля, олівця і пера оживають легенди, казки, притчі. А робить це пані Тетяна за Божим велінням. Саме Творець вселяє у душу майстрині незбагненні миті натхнення. А вони вибухають сонцесяйними краплинами краси і ніжності.
Більшість робіт Тетяни Грушицької, а це в основному графіка, насичена філософським змістом. Тут летючі риби-хмаринки, птахи з інших світів, які злітають у піднебесся разом з янголами, кошлаті гори і ліси, бездонні ріки і моря. А вкупі з лініями загадкових образів (це може тільки художник) вимальовується весь ансамбль обрисів природи. Вона бунтує, плаче і застерігає. Якась прихована застереженість і невимушеність спонукають митця сказати своє “я”, окреслити моменти життєстверджуючих поривів і помислів. Це у пані Тетяни є. Її талант поки що у передмісті загадкових фантазій. Не буду заглиблюватись у весь спектр гам глибинних широт цієї самобутньої майстрині, але скажу: вона художниця від Бога.
Тетяна Грушицька зараз пише картини на релігійну тематику, любить малювати природу, квіти (петриківський розпис), автопортрети, етюди. А ще творить ткані картини, міні-скульптури казкових героїв, займається соломоплетінням і писанкарством. Одне слово, вона і швець, і жнець, і на дуду грець.
Наша зустріч із пані Тетяною відбулася у центральній районній бібліотеці. Ця миловидна молода жіночка взяла із собою чимало своїх робіт. Її привітна посмішка і розповідь створили якусь невимушену ауру. І взагалі, привітні люди чимось нагадують промінчик сонця або вогник, вони, як правило, зігрівають душу. І тут я не помилився, бо моя співрозмовниця справила на мене чудове враження. Розповідала про своє захоплення без самохвальства і пишності. Її цікаво було слухати, а ще приємніше - бачити цікаві творіння рук умілих, ясного розуму і світлої душі.
Ще маленьким дівчам Т. Грушицьку благословив Бог на захоплюючі заняття. А успадкувала це вона від своєї бабусі Марії. Майстриня ткала килимки, вишивала рушники, серветки. Внучка годинами просиджувала біля дорогої людини і їй здавалося, що бабуся вміє все на світі. Подумки дівчинка поринала у таїну світів. Брала в руки олівець і малювала. Робила це з великим захопленням і бажанням. Згодом у школі № 6 м. Здолбунова її талант розвинула вчителька малювання Наталія Романюк. Саме вона побачила у своєї вихованки хист до образотворчого мистецтва. Школярка, на відміну від інших однолітків, чудово справлялася із гамою кольорів, найкраще ліпила із пластиліну фігурки, робила аплікації. Після закінчення школи вступила на навчання до Дубенського тоді ще культосвітнього училища на спеціальність “образотворче і прикладне мистецтво”. За всі роки перебування тут вона створила безліч робіт, які експонувались на різних виставках. Це були сплетені гачком серветки, вироби із соломки, макраме, розписи по дереву, картини про природу рідного краю.
Закінчила Тетяна Грушицька цей навчальний заклад з відзнакою. І вже далі, можна сказати, не могла зупинитись на досягнутому. Горіла бажанням ще більше удосконалити свою майстерність. Згодом вступила до Рівненського державного гуманітарного університету. Здібна студентка і тут не пасла задніх. Навчилася робити гарячий і холодний батік, проявляла інтерес до ткацтва. То були найкращі роки молодості і творчості. Чимало робіт знайшли прописку у вузі, у колег по навчанню, у знайомих. А дипломною роботою пані Тетяни був витканий гобелен “Стихія”. Це щось на зразок заклику до людей, щоб вони не нищили природу, не забруднювали навколишнє середовище. Зараз ця картина висить біля деканату університету.
Багата на фантазію і творчість душа майстрині. Це яскраво простежується у тканому гобелені “Ромео та Джульєта”, в графічній роботі “Стилізований каштан”, в чудернацьких виліплених скульптурках на теми казкових сюжетів, а ще десятках петриківських розписів.
Останнім часом Т. Грушицька багато в’яже і вишиває, створює оригінальні костюми для своїх дітей. Більше того, залучає їх до занять образотворчим мистецтвом. Наприклад, донечка Олександра чудово робить із паперу аплікації, син Андрій займається ліпленням із пластиліну, складає кораблики і машини з конструкторів.
- Знаєте, хочеться зробити багато, - розповідає Т. Грушицька, - але не вистачає часу. Якщо поринеш з головою у творчість, то десь відстанеш на іншій ділянці життя, чимало доводиться працювати із рідними дітьми, спорт не забуваю. І на основній роботі потрібно встигати.
Світ Тетяни Грушицької - дивовижний і захоплюючий. Є, безперечно, в майстрині талант від Бога. Саме Творець спонукає її на добрі справи. В роботах переважають світлі і радісні тони, у них відчувається добро і людська теплота, щирість почуттів і глибина життєстверджуючих помислів і думок.
Євген ШИЛАН,
член НСЖУ.
На фото: Тетяна ГРУШИЦЬКА, роботи майстрині.
