У кожної людини є своя мала батьківщина, та земля, де народилася, зробила перші кроки, де пройшли дитячі та юнацькі роки. І куди б не закинула пізніше доля, вона все одно завжди згадує батьківську хату і ту стежину, що вела до рідного порога.
Назавжди лишилась у серці Анатолія Федоровича Ющишина батьківська хата у селищі Мирогоща. Там промайнуло його босоноге дитинство, багато чим схоже на ранні роки його однолітків.
Підріс, закінчив школу, вступив на навчання. Згодом зустрів своє перше кохання, одружився. Народився синок. Було усе, що міститься у слові «щастя». Та все пройшло, як мить, як спалах...
- У кожного своя доля, своє щастя й горе, - з болем говорить Анатолій Федорович. - Коли лишився один, без сім’ї, родини, коли пішли у потойбічний світ батьки, брат, сестра, здавалось, життя втратило сенс.
Але він знайшов сили жити, адже життя триває навіть тоді, коли доля наврочить цілий ківш лиха і звалить на плечі неймовірний тягар страждань.
Час гоїв душевні рани. Анатолій зустрів жінку, створив нову сім’ю. Думав, батьківські почуття передасть усиновленому хлопцеві. Але не так воно склалося... Підступна хвороба застала зненацька і прикувала до інвалідного візка.
Підтримав Анатолія у важку хвилину Богдан Юрійович Похилюк - Мізоцький селищний голова, він і порадив чоловіку стати пацієнтом стаціонарного відділення Здолбунівського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) у селі Будераж.
Анатолій Ющишин - цікава, неординарна людина. Вже понад чотири роки він є користувачем нашої бібліотеки. Читає багато книг, періодики, цікавиться тим, що відбувається у країні і світі. З ним цікаво спілкуватися. У нього є те, чого не вистачає усім нам - незламна сила духу і оптимізму, про яку можна тільки мріяти. Коли спілкуєшся з цією людиною, відчувається, що душа її не втратила доброти.
Мені часом буває важко задовольнити читацькі запити Анатолія Федоровича, адже у його формулярі більше 200 книг, прочитаних тільки за рік. Дивуєшся, звідки у цієї людини така сила волі, життєрадісність і любов до читання. Літературу з бібліотеки Анатолію приношу я, залюбки це роблять книгоноші нашої книгозбірні. І йому приємно, і в дітях проявляються доброта, чуйність, вміння розуміти чужий біль.
Чимало періодики передплачує чоловік сам, користується і літературою із особистих бібліотек працівників відділення.
Звичайно, ніхто не в змозі замінити Анатолію душевне тепло, турботу рідних йому людей, але працівники відділення роблять усе для того, щоб він не відчував себе одиноким. Це людина з непростою долею, яка повірила у себе.
Добра Вам, Анатолію Федоровичу, здоров’я на довгі-довгі дні земні.
Тамара ЛІЩИНСЬКА,
завідуюча публічно-шкільною
бібліотекою с. Будераж.
На фото: Анатолій ЮЩИШИН із юним книгоношею.
