Вже виповнилося понад три місяці, як Данило Корилкевич керує Дубенщиною. За цей час він себе особливо не афішував, та земля слухами повниться про розпочаті ним переміни. Що ж за реформи задумав Корилкевич? Чого чекати від нього людям? Журналісти поцікавилися у голови адміністрації його реформаторськими замислами. І не тільки ними...
Моє кредо: хто хоче - той може
- Даниле Михайловичу, ви більше трьох місяців на посаді, вже склалося уявлення про господарство, яке вам дісталося?
- Як господарник, який не один десяток літ керував крупним підприємством, прямо скажу - район не в найкращому стані. Тут роками, за великим рахунком, нічого не робилося. Якась видимість порядку існувала, і керівництво це влаштовувало. Глибоко в суть проблем ніхто не вникав. А подумати є над чим. В районі існує маса можливостей зробити життя кращим. Я знаю, де й як знайти резерви. І я їх знайду для людей. В мене вистачить наполегливості. Тому й прийшов на керівну посаду.
- Це можна вважати відповіддю на питання, навіщо ви пішли у владу?
- Вважайте, що так. В своєму житті я багато чого досяг. А головне - маю досвід, як зробити справу успішною. Колись я не дав розвалити цукровий завод. Інші дубенські заводи занепали, а я не допустив. В той час, коли інші розвалювали, я - будував. Я ще за радянських часів став директором заводу. Це був непростий період. Я вже й тоді був норовливим керівником, не поступався принципами і завше гнув свою лінію, коли був впевнений у своїй правоті. Таким і залишився. Моє кредо: хто хоче - той може. В цьому суть моєї житейської стратегії. Життя щодня дає кожній людині тисячі можливостей - вибирай найкращу. Та не можна сидіти склавши руки, під лежачий камінь вода не потече.
Колись я був в одному поважному товаристві, де патріарх Філарет розповів нам таку притчу. Під час потопу до дому одного чоловіка припливає човен і весляр каже йому: "Сідай в човен". А він рукою махнув: "А, що Бог дасть". Припливає другий човен, знову пропонують допомогу, та потопаючий відмовляється. Припливає третій човен, та той впертий чоловік і в нього не сів. І, зрештою, втопився. І ось його душа вже на Небі. Всевишній каже до того чоловіка: "Що ж ти такий впертий? Я прислав по тебе три човни, а ти відмовився від порятунку". Мораль тут проста: Бог про нас дбає і все нам дає - та не лінуймося брати. Від людини залежить, як вона розпорядиться тим, що є. Це в наших руках. Головне - правильно вибрати можливість. Те ж стосується і влади. Тут потрібен ефективний менеджмент. Я це головам сільських рад кажу: ви повинні бути в першу чергу менеджерами - бачити, де можна заробити копійку для громади і не лінуватися ту копійку підняти.
Все, що є на території району, має давати прибуток
- Які проблеми району довелося вирішувати у першу чергу?
- Добробут починається з наведення порядку. Буде порядок - буде добре життя. Я почав з того, що змусив вивісити на всіх державних установах українські прапори. Це привчає людей і особливо дітей поважати державну символіку. А як це зробити, коли люди в селі державного прапора не бачать? Поправильному повинно бути так, що на свято в кожного у дворі національний стяг має підніматися. Ми ж українці і маємо бути патріотами своєї держави.
Ініціював наведення порядку на кладовищах, щоб їх почистили, огородили. У тих, хто не пам'ятає свого минулого, не може бути хорошого майбутнього.
Порядку треба скрізь і вже. Часу на розкачування немає. Почав з найважливішого, і вже є перші результати. Для наших селян головна проблема - низькі ціни на молоко. Заготівельники знущаються з людей. При такій ціні, як вони дають, люди худобу тримати не будуть. Почав переговори з молокозбирачами. З трьома вже домовився, з четвертим тривають переговори. З 15 травня беруть по дві гривні, з державною дотацією буде 2 грн. 30 коп. Це те, що вдалося швидко, з ходу вирішити. Хоча й ця ціна низька, бо молоко - не вода і вартувати має відповідно. Будемо над цим питанням працювати далі, поки не вийдемо на такий результат, який влаштовував би людей.
Взялися за дороги. Через Повчу порівняли. По ряду інших сіл теж починаємо ремонт. З фінансуванням є проблеми. Але це питання вирішимо. І не тільки по селах, а й по цукровому, по Страклову буде ремонт вестися. Міст через Ікву треба капітально ремонтувати, а то він вже в аварійному стані. Та й взагалі роботи непочатий край, куди не глянь.
Ще один конкретний результат - домігся переукладення договорів з операторами мобільного зв'язку за передавачі, що стоять по району. Вони займають землю сільрад, забруднюють високочастотним випромінюванням простір, а платили по 1400 гривень у рік. Тепер умови переглянуто, і плата становитиме 1440 гривень щомісяця за кожну "вишку" мобільного зв'язку. Гроші на порядок більші. Для сільрад це суттєве доповнення до бюджету. І таких можливостей по сільрадах є багато. Візьмемо землю, ліси, ставки. За все це ті, хто користується ними, мають плати гроші. Я не хочу “душити” підприємців. Щоб мати з чого платити, треба заробити, і я буду створювати для цього умови. Та податки, оренду платити треба. Не може бути не облікованої, нічийної землі, ставків. Все, що є на території району, має давати прибуток. Тоді будуть гроші і на медицину, і на освіту, і на все.
Початкуючий підприємець зможе взяти гроші на розвиток справи
- Ви згадали про малий бізнес. Чим йому можна допомогти на селі?
- Планую створити інвестиційний фонд для району і для міста, щоб початкуючий підприємець міг взяти гроші на розвиток справи, але не під такі шалені відсотки, як у банках. Тоді він зможе їх виплатити і не розориться. Це спосіб вирішення проблеми зайнятості населення. Самозайняте населення заробляє на себе саме. Але для старту потрібен початковий капітал, і фонд у цьому допомагатиме. А куди прикласти руки? Це і молокопереробка, і кролівництво, і сфера послуг. На селі всі ці напрямки й не розвинуті. А це живі гроші, які можна заробляти тут на місці, і не треба нікуди їхати ні на які заробітки. Головне - створити належні умови. І це ми зробимо.
- У Семидубах колись було прибуткове підприємство - пивзавод. Його не можна відродити?
- Можна і треба. Для пива що головне? Вода! А кращої води, ніж у Семидубах, в Україні годі й шукати. Звісно, в тому вигляді, що був завод, його вже не підняти. Час не той. Зараз інші технології. Лінія обійдеться десь у 200 тисяч євро. Все інше - це вже проблема технологів. Я про пивзавод пам'ятаю. Це був би бюджетоформуючий об'єкт. Обмірковую, як краще зробити, щоб запустити це підприємство.
В селах району є багато потенційних можливостей розвинути той чи інший прибутковий вид діяльності. Будемо допомагати тим, хто по-серйозному братиметься за справи. Потрібні нові, свіжі ідеї, як і що можна зробити корисного і прибуткового для сільської громади й для себе. Хто має такі ідеї, хай звертаються - по перспективних ідеях допомагатимемо.
- Від проблем економічних перейдемо до гуманітарних. Чи не найболючіша - це медицина. Який ваш план стосовно медицини?
- Я вже з обласним управлінням і міською владою домовився об'єднати медицину в одне ціле зі спільним фінансуванням. Буде як за радянської влади: один головний лікар, два заступники. Щоб не ділили людей на сільських і міських. І щоб кожен міг прийти до головного лікаря й пожалітися, коли його неякісно лікують, а не бігати по кабінетах чиновників і так нічого й не добитися. Об'єднання дасть нам економію у 800 тисяч, за рахунок урізання медичної бюрократії, яка отримувала чималі зарплати. Це великі гроші, за них можна придбати необхідне медичне обладнання. Як це зробити у практичній площині, зараз обговорюється. Порадимося з медиками, депутатами. Вийдемо на оптимальний, найменш болісний для всіх варіант.
Не дозволю закрити у Дубенському районі жодної школи
- А що планується в освіті? Кажуть, там буде велика оптимізація, малі школи позакриваються?
- Я не дозволю закрити у Дубенському районі жодної школи! Коли ще у 1986 році я був у Японії, там тоді вже існувала така модель школи, що навіть для всього п'ятьох діток є всі вчителі. Бо японці мають бути освіченими. І ми бачимо, який високий рівень розвитку в японців. Не в останню чергу завдяки тому, що нація освічена. А ми чим гірші? Що, сільські діти мають бути упослідженими у питанні освіти? Я, як голова, цього не допущу. Діти будуть навчатися у своїх школах. Я дав команду директорам, щоб були при школах присадибні ділянки. Це і овочі до учнівського столу, і виховання працею, і здоров'я, бо праця - це здоров'я.
Відновлюватимемо місцеві національні історичні пам'ятки
- А які плани стосовно культури на селі?
- Я поїздив по селах і переконався, що українська національна культура збереглася. В селі почуєш українську пісню, побачиш вишиванку. Це необхідно підтримувати. І я буду підтримувати. Треба, щоб був духовий оркестр, щоб були концерти у селах, культурні акції. Тоді поменшає п'яних під магазином. А для культури у першу чергу потрібне освітлення. Я почав з цього. В селах Дубенщини буде освітлення. Щоб люди мали змогу зібратися ввечері, щоб було видно, де який п'яниця під плотом сидить.
Культура починається зі світла в прямому й переносному значенні. Також відновлюватимемо місцеві історичні пам'ятки. У Шепетині був схрон, там наші люди полягли, треба про них пам'ять зберегти. Я в себе на батьківщині відновив схрон і 38-метрову вежу Маркіяна Шашкевича. Щоб діти знали свою минувшину. Як завше, велику увагу приділятиму духовності. Допомагатиму релігійним громадам, як і раніше, у їхніх починаннях. Там, де є віра, там все буде добре.
Я прийшов на посаду голови з однією метою - зробити краще, ніж було
- Наш район аграрний. Які нововведення у цій сфері плануєте?
- Почав з того, що порадив господарствам збільшити площі під овочі. А то ми вже доживаємо до того, що скоро картоплю з Єгипту завозитимемо. У нас цього року для переробки засаджено овочами 435 гектарів. А загалом овочі господарства вирощували на 25 гектарах. Це не враховуючи приватного сектора. Звісно, мало. Овочівництво треба розвивати. На одному ріпакові далекого не заїдеш. Земля потребує звичних для неї культур. Переконаний, наступного року площі під овочі збільшаться.
- Проблема району - це сміття. Воно повсюди. Як його прибрати з району?
- В мене є план на рахунок сміття. І спільно з містом ми це питання вирішимо. Закупимо машини для того, щоб місто збирало сміття по селах району, а там, де не зможуть охопити через віддаленість чи погані дороги, вивозитимемо тракторами. Влада на місцях має подбати про це. В перспективі буде сміттєпереробний завод. Без цього не обійтися. Місто й район колись таки спільно спроможуться його збудувати. А поки що налагодимо механізм вивезення сміття. Коли він запрацює, район стане чистішим.
- Щоб щось зробити, треба мати команду. Ви свою команду сформували, хто до неї увійшов?
- Моїми заступниками стали Галина Механюк, яка була головним бухгалтером на цукровому заводі, журналіст Юрій Шесталюк, колишній заступник голови Володимир Іщук. А на посаді першого заступника залишається Микола Гузь. Мої вимоги до всіх підлеглих без винятку прості. Всі повинні працювати. Хто не хоче - заставлю. А не може - нехай пише заяву. Я прийшов на посаду голови з однією метою - зробити краще, ніж було. Люди в нас розумні, працьовиті, але не мають де прикласти рук. Я бачу своє завдання у створенні їм умов для того, щоб вони могли на себе заробляти. І це можна зробити - створюватимемо кооперативи, малі підприємства. Якщо людям допоможу заробити якусь копійчину - значить недарма сиджу у цьому кріслі. І я доведу, що таки не дарма прийшов. Я людина ризикова і дуже наполеглива. Вимогливий до себе і вимагатиму з інших. Влада - це порядок і дисципліна.
Кожен день купаюся у водоймі і тренуюся на тренажерах
- Ми з вами все про справи та про роботу, а чим ви любите займатися у приватному житті, яке ваше хобі?
- Я прихильник активного відпочинку. Кожний день купаюся у водоймі. І кожен день тренуюся на тренажерах. Вже настільки до цього звик, що коли не вдається якогось дня дати собі навантаження, почуваюся якось не так. Спортом займаюся змолоду. Я майстер спорту по волейболу, маю третій розряд по велоспорту, другий розряд по лижах. В мене нервова робота була і є. Якщо не тримати себе у формі, то не витримаєш всіх цих стресів. Тому я до себе суворий. Й досі дотримуюся режиму і даю тілу неабияке навантаження.
Не так давно на Тихому океані пірнав на глибину 50 метрів. Мені деякі молодші аквалангісти кажуть, мовляв, у вашому віці треба дивитися, як інші пірнають. Та я заткнув їх за пояс. Коли побачили, на яку відмітку опускаюся в океан, прикусили язики. Не кожен на таку глибину опуститься. Та воно варте того. Океан під водою - це зовсім інший світ, який вражає своєю красою. Це треба бачити. Природа дає сили і здоров'я. А раз так, то треба їх з користю витрачати не тільки на себе, а й для користі людей.
-Дякую за змістовну розмову.
Спілкувався П. Мащенко.
