У день відзначення 75-річного ювілею Здолбунівської гімназії в ролі учителів теперішніх вихованців закладу виступили його видатні випускники. Урок історії у 11 класі тоді провів доктор історичних наук, заслужений професор Московського державного університету Геннадій МАТВЄЄВ (на фото). Захоплено слухали гімназисти вченого. З дещо незвичного боку відкривався їм світ історичних знань. Хотілося дізнатися більше й про самого викладача, але ознайомлення з його біографією не планувалось.
Між тим, Г. Матвєєв, як історик і непересічна особистість, заслуговує на те, щоб про нього знали.
Народився Геннадій Матвєєв у воєнному 1943 році в Поволжі. На той час його батько, Пилип Пахомович, - офіцер-фронтовик, а мама, Ганна Кирилівна, - селянка. Дід по батьківській лінії із Самарської губернії був вуглярем - виробляв і продавав деревне вугілля, а бабуся Феня - знахаркою.
У сім'ї Пилипа Пахомовича, окрім Гени, найменшого, підростали ще троє дітей - дві доньки і син. Тож Гениній матері у ті жорсткі роки було нелегко.
1944-го року родина переїхала у Здолбунів, куди Пилипа Пахомовича перевели по службі. У другому відділі військкомату він займався репатріацією чехів.
Кожній чеській сім'ї з Гільчі, Глинська та інших сіл району треба було надати товарний вагон для членів родини, майна та худоби, вирішити й безліч інших болісних питань. Пилип Пахомович, людина м'яка і порядна, старався увійти в становище кожного переселенця і все зробити по справедливості. Чехи не забули його чуйності й турбот. І пізніше, коли бували у Здолбунові, по-дружньому навідувалися до нього. Гена слухав розповіді дорослих, для нього ці гості були не якимись чужими іноземцями, а близькими і симпатичними людьми.
Знайоме було йому і повоєнне село. У 1947 році батька призначили головою колгоспу в Миротині, а потім - у П'ятигорах. На цій небезпечній тоді посаді він теж зумів знайти контакт з людьми і його поважали за порядність.
З 1950 р. Пилип Пахомович став завідувати кадрами Здолбунівського цегельного заводу. Того ж року Гена пішов у перший клас середньої школи № 2. Навчання давалося йому легко, і більшість часу він проводив у іграх з ровесниками, на риболовлі, у лісі. Жвавий, товариський, а до того ж - майстерний оповідач, він притягував до себе однокласників. Серед них і тих, які залюбки списували у нього домашні завдання, щоб вивільнити час для гри.
Мама виховувала Гену в труді. Одним із його обов'язків було миття підлоги в кухні і двох кімнатах. Це він робив добросовісно і терпляче двічі на тиждень протягом усього шкільного періоду.
Зі школи Гену завжди супроводжував гурт хлопчаків. Автор цих рядків теж належав до того гурту і не раз дивувався тому, як цікаво Гена розповідав про те, що напередодні бачив на річці чи у лісі. Все оповідалося точно, але описуване набувало якогось романтичного відтінку.
Від однолітків Гена різко відрізнявся й такою рисою: вірний слову, ніколи не давав легковажних обіцянок про виконання чогось у майбутньому. В цьому, очевидно, проявлявся вплив старших в сім'ї, яких тодішня доба часто ставила у непередбачувані ситуації. Провіденціоналізм йому не властивий.
Сім'я Матвєєвих мешкала в одноповерховому будинку на вулиці Пушкіна, колишній Костельній. Поруч домінантою Здолбунова височів польський костел. Він притягував увагу своїми таємничістю і якимось окремішнім життям. Тут так і просяться на папір слова про те, що польський костел вплинув на вибір Геннадія стати істориком Польщі. Але це не так. Бо мріяв він вступити до Ленінградського кораблебудівельного інституту. Це бажання у ньому підтримував студент названого вишу, сусід Гени, який приїжджав на канікули.
А історія була життєвим простором, з розкиданими навколо Здолбунова пам'ятками старовини: замковими горами в Новомильську, Тайкурах, Острозі, фортецею в Дубні, великим курганом у Глинську тощо. Геннадія, як дитину допитливу, цікавили ці пам'ятки. Вони поступово впливали на нього, і хоча історія не була його хобі, вона владно хвилювала думки. І не тільки пам'ятками, а й подіями - боротьбою МДБ з підпіллям ОУН, хрущовськими реформами, знесенням пам'ятників Сталіну і ін.
Доленосне рішення визріло латентно в глибинах підсвідомості. Воно прийшло несподівано, завдяки прочитаній в «Комсомольській правді» публікації про історичний факультет Московського державного університету. Одначе, «планку» вступних екзаменів на цей факультет він взяв лише після четвертої спроби, незважаючи на закінчення школи зі срібною медаллю. Каменем спотикання став іспит з англійської. До отримання заповітного студентського квитка довелося два роки працювати робітником Здолбунівського тепловозоремонтного депо і три роки віддати строковій службі в армії.
У виборі університету і в чотирьох спробах вступу до нього проявилися притаманні Геннадію риси - ставити перед собою значущі цілі, не розпилюватися на дрібниці і впевнено йти до визначеної мети.
До МДУ він прийшов уже зовсім зрілою людиною. Одразу звернув на себе увагу викладачів серйозним ставленням до навчання, ерудованістю, здібностями до наукової роботи. Йому порадили займатися на кафедрі історії слов'ян.
На четвертому курсі приступив до написання роботи з історії компартії і зрозумів (цитую його слова), «що, виходячи з наявної історіографії та її ідеологізації, написати правдиву історію компартії неможливо». Кривити душею він не вмів і не став.
На п'ятому курсі під керівництвом професора Анждея Гарлицького пройшов стажування у Варшавському історичному інституті. Виконану роботу за темою «Політична боротьба в Польщі напередодні травневого перевороту 1926 року» в МДУ оцінили на відмінно і запропонували залишитися в аспірантурі. Надійшла також пропозиція працювати у консульстві в Польщі. Але Геннадій обрав інститут слов'янознавства академії наук СРСР, де займався дослідженням історії післявоєнної Польщі. Переконався у тому, що і тут історіографія наскрізь ідеологізована. Отож, зі скандалом порвав із цим інститутом. Його взяла в МДУ на кафедру історії південних і західних слов'ян професор Ірина Михайлівна Бєлявська (Тишкевич), полька за походженням. За її порадою, будучи на посаді аспіранта, почав працювати над темою «Ідейно-політичний та організаційний розвиток польського буржуазного табору національної демократії 1919-1926 рр.», ставши першим дослідником найсильнішої партії Польщі. Опрацьовував матеріали в архівах Львова, польських міст. За результатами роботи у 1976 році захистив дисертацію на ступінь кандидата наук.
У 1983 р. Г. П. Матвєєв очолив кафедру історії південних і західних слов'ян історичного факультету МДУ і дотепер є її завідувачем. 1992-го р. захистив докторську дисертацію «Третій шлях? Ідеологія аграріїв у Чехословаччині та Польщі у міжвоєнний період».
За час завідування кафедрою створив у Росії школу істориків Польщі першої половини 1920-х років. Підготував чотирьох докторів наук, 13 кандидатів наук, випустив дев'яносто своїх учнів-дипломників.
Геннадій Пилипович - автор двох монографій та більше ста наукових статей в журналах Росії, України, Білорусі, Польщі, Сербії та Болгарії. Науковець - член редколегій журналів «Славяноведение», «Родина», «Вестник Московского университета». На Україні його статті публікувались у «Віснику Львівського університету».
Високе визнання в наукових колах та у широкої громадськості отримала його праця «Пілсудський», випущена у серії «ЖЗЛ» у
2008 р. Зайве говорити, що написана вона з глибоким знанням історії, вражають і аналіз правових аспектів дослідження, проникнення у психологію вчинків непересічної особистості, якою був будівничий Польської незалежної держави в надзвичайно складний період її новітньої історії.
Автор працював над книгою впродовж десяти років, не поспішаючи із завершенням. Одним із мотивів цього було переконання Геннадія Пилиповича в тому, що біографії значимих особистостей має писати людина, яка прожила настільки ж довге життя, як і її герой. Інакше неможливо з психологічної точки зору зрозуміти чимало з його вчинків.
Г. П. Матвєєв є членом комісії істориків Росії і Польщі зі складних питань взаємовідносин у ХХ ст. при МЗС Російської Федерації. У 1999 році президентом Польщі А. Квасневським нагороджений офіцерським хрестом «Ордена Заслуги» ПР за популяризацію польської історії.
Нещодавно вчений завершив монографію «Польський полон. Червоноармійці у полоні в Польщі у 1919-1921 рр.» і нині вже готує наступну - про Ризький мир 1921 р. між Польщею, Росією та УРСР.
Важливими є принципи, за якими працюють і він сам, і створена ним школа істориків Польщі: незаангажованість в політику, особливо в «історичну політику»; досконалість навичок роботи з архівними та іншими джерелами, критичне ставлення до їх достовірності; об'єктивність оцінок і суджень; уміння ставити і відповідати на прості запитання на кшталт хто?, що?, чому?, для чого?; використання напрацювань правової науки; прислухання до інтуїтивних здогадок, якщо ті виникли в процесі аналітичної роботи; спокійне ставлення до авторитетів, повага до власних поглядів, але без впертості; людська порядність. Гадаю, що наведені принципи мають свої витоки у сім'ї, школі, Здолбунові - землі дитинства і юності історика.
Василь ГРАБ,
правознавець, історик.
м. Полтава.
