Ти торкаєшся бростей - оживають вони...
Все, здавалось би, просто,
Але спробуй спини те, що рухає сходи, викликає росу
Й Божу силу природи, яка родить красу.
Ти сягаєш куточків, де ще й промінь не грів,
Де лежать ще куточки потемнілих снігів,
Де ще тихо на ріках лід єдна береги,
А ти вже розливаєш юну повінь снаги.
Подих твій відчуває все у теплих вітрах.
Кружеляють борінки там, де грунт вже протрях.
Зустрічають те радо і старі, і малі.
Воскресають всі знади на блаженній землі.
Василь ЯРМОЛЮК.

Comments are now closed for this entry