9 травня. Ця дата навічно увійшла у наші серця, в нетлінну людську пам’ять.
Тривалим і важким був шлях до Перемоги - крізь вогонь і кров запеклих боїв, крізь страждання і смерть, гіркоту поразок і радість перемог. І він настав - довгоочікуваний, сонячний і мирний. Зеленіли трави, щебетали птахи, цвіли пахучі квіти. Так було тоді. Це відтворюється щороку. Квіти… Вони в руках дітей і жінок, ними осипають сивих ветеранів війни. Які у фронтовиків задумливі обличчя, як урочисто подзенькують медалі і ордени на їхніх грудях.
Багато років минуло від незабутнього травня 1945-го, але ветерани Великої Вітчизняної війни Ілля Пилипович Кузьменко (артилерист) та Ніна Олексіївна Крамарчук (зв’язківець), яких ви бачите на цих фотознімках, досі згадують свої фронтові дороги. По-різному склалися їхні долі. Довелося святкувати чимало перемог і бачити смерть бойових побратимів, спалені фашистами села і міста визволеної України.
Сьогодні їм далеко за вісімдесят. Вони, як могли, наближали світлий День Перемоги. Хотіли жити. І страх був, і мрія була повернутися живими додому. І вони повернулись. Відбудовували народне господарство. Про свої фронтові будні багато розповідають молоді. І доки живі не тільки ці та інші солдати минулої війни, а й діти їх і онуки, і правнуки, і прапра…, пам’ять про подвиг у минулій війні житиме в серцях і душах людей.
Текст і фото
Євгена ШИЛАНА.
