здійснює пастирське служіння настоятель Свято-Миколаївської церкви с. Півче Здолбунівського району отець Володимир
Єдина річ у природі, яку виразно бачиш попереду і не помічаєш, коли вона опиниться за спиною в тебе, - це час. Однозначно швидко промайнули дитячі роки у Володимира Голуба, який народився і виріс у с. Богдашів. Свого батька він майже не пам’ятає, бо пішов той в інший світ, коли хлопцеві було півтора роки. Наставляла на добро мати Марія. Вона також уже покійна. Але все своє свідоме життя прищеплювала дітям любов до Бога, до сільськогосподарської праці, плекала у них надію, бо надія, як писав австрійський письменник Стефан Цвейг, - єдине благо, яким не можна пересититися. Жоден лікар не знає кращих ліків для втомленого тіла і душі, як надія.
Успішно закінчив десятирічку в Здолбунові. Навчався у залізничному училищі, де одержав професію слюсаря. Дуже цікавився астрономією. Багато читав про Всесвіт. А ще майстрував телескопи, підзорні труби. Ночами просиджував на горищі батьківського будинку, спостерігаючи за небесними світилами. Від цікавості горіли очі в хлопця і без кінця непокоїла якась задума.
Всесвіт і природа, земля і люди, душевний неспокій і світовідчуття весь час пробуджували у Володимира велику жагу знань. І він заглибився у релігійну літературу, частіше почав відвідувати церкву. Мабуть, у кожного на запитання “Що таке храм?” своя відповідь. Для одних церква – то насамперед пам’ятка історії, архітектури, для інших - тихе пристановище для збуреної життєвими негараздами душі. Науковці вбачають у ній безцінну спадщину минулих століть, а уфологи стверджують, що це модель Всесвіту, або, як мінімум, - інопланетних космічних кораблів, які відвідували Землю на зорі цивілізації. Але всі, без винятку, визнають: у її стінах починаєш замислюватися над сенсом життя і знаходити його там, де й не сподівався.
Саме Храм став поворотним пунктом у біографії Володимира Голуба. Він не лише регулярно ходив до церкви, але й під час служіння читав Євангеліє. А прищепив хлопцю любов до слова Божого настоятель Богдашівської Свято-Хресто-Воздвиженської церкви отець Михаїл, на жаль, покійний. А вже у 90-х роках В. Голуб вивчився на священика в Городку Рівненського району. І з того часу не полишає своєї пастирської діяльності. Правда, працює слюсарем в локомотивному депо. Та це аж ніяк не заважає його служінню Богу і Церкві.
Володимир Голуб – глибоковіруюча та патріотична людина, для якої подвижницьке служіння Богові та Україні є справжнім покликанням. Його поважають і шанують в колективі депо, в однаковій мірі шанобливо ставляться до свого священика і прихожани Свято-Миколаївської церкви, звертаються до нього у якійсь потребі, особливо зараз, у Великий піст перед Великоднем.
Чи не найболючішою проблемою в нашому суспільстві сьогодні є падіння людської моралі. Матеріальні запити частіше витісняють на другий план духовні. Відтак зростає в країні кількість злочинів, все частіше зустрічаємося з фактами жорстокості, егоїзму, безвідповідальності. Як вийти з цієї прірви? Над цим питанням не раз задумується отець Володимир. І щоразу доходить висновку, що порятунок від бездуховності потрібно шукати у Божому слові, у поширенні його серед молоді насамперед. То добре, що в наших школах прилучають дітей до вивчення християнської етики. Але ще постійним джерелом пробудження в людях світлих почуттів співпереживання, любові, поваги один до одного мають стати, переконаний отець Володимир, Христові заповіді. І це звучить завжди у його проповідях у храмі. Цьому навчає В. Голуб виробничників, з якими працює пліч-о-пліч ось уже кілька років.
…Стоїмо із священиком на горі, де височіє Свято-Миколаївська церква. Внизу розкинулось село Півче. Зазеленіли дерева. Виграють на сонці різними кольорами дахи будівель. Райський куточок – не інакше. А багато віків назад сюди, на узвишшя, дерлося татарське військо. Однак йому не вдалося зруйнувати цю святиню, яка і нині стоїть, правда, кілька разів перебудована.
З великою гордістю і радістю оповідав про це В. Голуб. І він щасливий, що на цьому історичному місці сьогодні здійснює службу Божу.
Євген ШИЛАН.
На фото: Володимир Голуб.
Фото автора.
