Асоціація „Школа лідерів” з Варшави та ГО „Європейський діалог” зі Львова оголосили конкурс на участь у проекті “Голос для мешканців! Популяризація механізмів громадських консультацій у 15 районах України”. В результаті конкурсу було відібрано 15 учасників. Від Рівненської області ним став наш земляк, депутат міської ради, керівник громадської організації “Аналітичний центр розвитку міста “ЗЕОН” Микола ОРЛОВ. Пропонуємо вашій увазі його розповідь.
Підчас одного із тренінгів проекту.
У чому суть
Назва проекту говорить сама за себе. Це - намагання знайти місточок порозуміння влади і громади. Організовувати їх діалог практикуються 15 активістів із 15 куточків України. Проектом передбачені: 3-денний тренінг в Україні, в ході якого учасники набудуть знань щодо громадських консультацій та аналізу місцевого середовища, організації і проведення дебатів, залучення місцевих громад; 10-денний навчальний візит до Польщі для ознайомлення з кращими практиками залучення мешканців до процесу прийняття рішень на місцевому рівні; діяльність учасників проекту у своїх місцевостях при підтримці його організаторів: аналіз місцевого середовища і громадські консультації, організація і проведення зустрічей за участю якнайбільшої кількості мешканців району, представників громадських організацій і місцевої влади.
Як це було, або етапи реалізації проекту
Перший семінар відбувся у Брюховичах Львівської області. Три тренера із Польщі розповідали, малювали і показували, як можна пробудити громадянську активність, як провести результативну зустріч громади із місцевою владою. Отримавши теоретичні знання (більшість із яких особисто мені була вже відомою), учасники приступили до розробки власних заходів зближення ініціатив населення із владою. Уявлення про те, як саме це відбувається, у багатьох з нас було різне. Я зрозумів, що всі перед очима тримали саме свою місцеву владу із її плюсами і вадами і, виходячи з цього, вже вибудовували плани співпраці. Фіналом стали учбові дебати, що були на диво бурхливими, емоційними і... мало конструктивними, адже представники “громадськості” просто заглушили решту учасників. Та тим цікавіше було аналізувати цю вправу, аби у реальному житті знайти правильні рецепти.
Наступним етапом програми став візит до Польщі. Він був дуже насиченим, а його географія - широченною. Ми перетнули усю країну і зупинились за 70 км від Берліна, а потім був такий же шлях назад. Якщо додати до цього ще й неймовірну спеку, то можна тільки уявити, як це було непросто. Але усі труднощі були нічим, порівняно із тією кількістю зустрічей, яку ми мали. Це і солтис, і війт, і представники урядів міст. Наприклад, у м. Кошалін нас у розкішній залі приймали заступник міського голови і депутати, а один із солтисів (сільських голів) - прямо у себе на подвір’ї. У Влоцлавеку ми мали зустріч із депутатом польського сейму, який 10 років тому створив громадську організацію, і саме активність у ній дозволила йому стати депутатом (Верховної Ради по-нашому). Ми побачили живий приклад кар’єри громадянського активу. Зустріч була цікавою, але дещо задовгою. Ми навіть не скоро помітили, що наш перекладач Василь вже перекладає з польської на польську, а з української на українську, тобто просто повторює за виступаючими їх тези. Коли помітили це, то одразу всім стало весело. Були і інші екстремальні випадки. Але на те воно і життя.
Щодо змістової частини зустрічі, то я для себе виніс декілька речей, які можна впроваджувати у нашій області. Про них далі.
Пропозиції для впровадження у життя
1. Проектний менеджмент. Навіть при незначних бюджетах, з метою стимулювання громадських ініціатив, слід запровадити конкурс проектів громадських організацій, або, навіть, ініціативних груп громадян. Ці пропозиції надсилаються до міської, районної чи обласної рад. Конкурсною комісією визначаються переможці, які отримують ресурси на реалізацію своєї ініціативи. Необов’язково гроші. Можуть бути матеріали і роботи.
Наприклад, ОСББ (організація співвласників багатоквартирного будинку) виграла конкурс і отримала можливість встановлення у будинку домофону чи нових вхідних дверей, або ремонту ігрового майданчика тощо. Це буде стимулювати громаду писати заявки, більше спілкуватись одне з одним, чіткіше бачити проблеми їх мікрогромади і знати, що найкращі пропозиції будуть обов’язково заохочені.
2. Ради мікрорайонів. Гарна польська практика. На території мікрорайонів обирають депутатів (представників) до ради мікрорайону. Вони лобіюють (нормальна європейська норма) виділення коштів на потреби мікрорайону. Але суть не в тому, хто більше отримає (розмір можливого фінансування доволі сталий і залежить від чисельності мікрорайону), а в тому, на які потреби ці ресурси спрямувати. Досвідчені представники рад відзначали, що найуспішніші ради активно лобіюють, щоб місцеві ради виконували свої зобов’язання перед жителями мікрорайону, а на додаткові кошти робили такі речі, які фізично неможливо профінансувати з місцевого бюджету. Такими ініціативами були і облаштування місця для зборів громади, і ради, і додаткове спортивне обладнання на дитячі майданчики.
3. Більшість із тих, з ким ми зустрічались, представляють владу і добре розуміються на тому, що є позабюджетне фінансування. Вони пишуть проекти – виграють фінансування. Від Євросоюзу, від багатьох фондів та благодійних організацій. На жаль, така практика не є поширеною у наших представників влади. Тому хотілося б, щоб і в міській раді (яка має досвід успішної участі у міжнародних проектах), і в районних раді і адміністрації стала звичною участь у міжнародних конкурсах.
4. Несподівані ідеї, ключові події. Наприклад, місто Щецин здивувало мене тим, що подало заявку на те, аби стати у 2016 році визнаним ЮНЕСКО культурним центром. Здавалося б, якась ідея фікс, а, виявляється, - ні. Бо, як кажуть організатори руху “Щецин-2016”, навіть сама ідея вже приносить результати. Навколо неї гуртуються митці, ремонтуються будинки культури тощо. Тобто ідея запалила всіх і незважаючи на результати, які оголосить ЮНЕСКО, Щецин вже виграв.
Саме таких ідей нам теж бракує. Наприклад, чемпіонат світу із важкої атлетики-2020 у Здолбунові. Серед ветеранів. Ви ж подивіться, є ж у нас гордість краю В. Гордійчук, який у підвалі виховує чемпіонів світу. Чому б не активізувати всіх його учнів, не підключитись місцевій владі і, звичайно, Мінмолодьспорту. Зробити рекламу, протрубити про це на всі боки. Навіть якщо не проведемо чемпіонат світу, то хоча б штангістів із підвалу у нормальні приміщення переведемо і всьому світу заявимо, що Здолбунів – місто важкоатлетів!
P. S. Ось такі думки, навіяв проект, що триватиме ще до кінця жовтня. Пропозиції буду пропонувати, як діючій владі, так і тим, кого оберуть земляки у жовтні 2010 року. Я твердо переконаний, що кожна подія, кожен візит з обміну досвідом має висвітлюватись у пресі, Інтренет-ресурсах, бути результативним. Найкращі ідеї треба впроваджувати у життя.
