Про історію селища Мізоч від прадавніх епох і до радянських часів розповідає "Історія міст і сіл УРСР. Рівненська область" за 1973 рік. Своєрідним цінним доповненням до названого видання може послужити захоплююча розповідь про цей населений пункт польського квартальника "Wolyn Blizej" ("Волинь бліжей") за 2008 рік, де між іншим читаємо: "...На південь від Кунина, десь на відстані шести кілометрів, розміщене селище (до 1960 року районний центр) Мізоч, де є 1020 будинків, 4430 мешканців, селищна рада, середня школа, дитячий садок, будинок культури, бібліотека, музична школа, лікарня, аптека, пошта, комісійний магазин, цукрова промисловість, пекарня, молокозавод, фабрика, понад десять релігійних закладів, кав'ярня та інші об'єкти.
В Мізочі є збудована в кінці 1748 року церква Різдва Пресвятої Богородиці, де першим отцем духовним (батюшкою) був Михайло Малявський, названий в документі за 1783 рік "Великим Старцем". Відновлена в 1878 році, церква мала цінні стародруки, рукописи, копії метричних книг, започаткованих в 1778 році, описи церковних земель загальною площею п'ятдесят десятин.
На околиці Мізочі збереглися сліди ранньослов'янських осад, коли починало розвиватися землеробство, гончарство, ткацтво, а люди жили переважно в малих осадах. Свідченням цих і давніших часів є знайдені в результаті археологічних розкопок вапнякові і крем'яні знаряддя праці, рештки металевої зброї, монети, городища, поховання, інші ознаки.
Перша згадка про Мізоч датується 8 грудня 1322 року - це акт, в якому князь Любарт Хедимінович засвідчує свій дар луцькій соборній церкві Івана Богослова..."
Чимало цікавого про Мізоч розповідають історичні документи сусідньої Польщі за ХVІ-ХVІІ сторіч. Ось про що дізнаємося з деяких джерел.
"...Справа 1564 року говорить, що в "лісі недалеко села Мезоча розбійники побили і пограбували землевласника Остафія Рогозу і двох боярів луцького власника”. Роком пізніше стикаємося зі скаргою на "мезочскіх" за невиконані роботи, в результаті чого дороги, особливо бічні, стали розмиті, розбиті, цілком не придатні для їзди і ходіння.
В складі Волинського воєводства після Люблінської унії 1569 року "село Мізоч" вважалася за мале. Можливо через те, що "Мізоч Малий", який згідно з актом поборів (стягнень) мав 12 будинків, 15 городів, віддавав для Острога 35 "кастрюль" меду.
Зберігся лист 1585 року королівського комірника Миколи Рокицького, де написано, що єпіскоп Кирило Терлецький входить до Луцької та Острозької єпархій, яким надається у довічне користування ряд населених пунктів, серед яких називається село "Мезоч Стара".
Під час війни 1648-1654 років село Мізоч було місцем, де збройні загони часто стикалися із польською шляхтою, в результаті чого село зазнавало великих знищень. Так, в 1642 році осада мала 20 будинків, а під кінець 1654 року вже тільки 6. А після нападу татарів у 1676 році "Мізоч Старий і Мізоч Новий" втратили усі будівлі, збереглися лише деякі лісові.
В справах за 1711 рік є підтвердження князя Алєксандра Любомирського про належність Мізоча татарському полковникові Хазбієвичу. В той час село значно розрослося, а в 1720 році стає власністю польського магната Дуніна-Карвіцького, який через тридцять років домігся у короля для Мізоча статуса містечка. Відтоді село особливо збільшилося. Тут був закладений великий парк в кінці XVIII ст. відомим садоводом-ірландцем Діонісієм Міклером. Були збудовані палаци, відновлено став, а в 1868 році відкрито пивзавод і ряд інших промислових об'єктів. Ще більшого розвитку набирає містечко, коли у 1886 році був організований сільський центр, а за 12 років до цього Мізоч став відомий цукровою продукцією. У 1890 році розпочинає діяти фабрика сукна. Частим гостем у Мізочі був відомий вчений та просвітитель, інспектор шкіл трьох губерній - Волинської, Подільської і Київської, який багато зробив для освіти Рівненщини, Тадеуш Чацький (1765-1813 рр.).
Акт І. Новіцького 1882 року засвідчує про Мізоч кількома документальними записами. Документи, карти, земські плани з ХVІІІ-ХІХ ст. подають різні звучання назви населеного пункту - "Мезоч", "Мизоч", "Мизоч Великий" або "Новий", "Мезоч Старший". Згідно з даними 1889 року "м. (містечко) Мизоч власності Мизочськой" мало 149 будинків, 1210 мешканців, костельну школу, оплачувану школу, різні церкви...". В XIX ст. Мізоч був гмінним містечком, відомим тринадцятьма ярмарками в рік.
А що ж цікавого нині в Мізочі? Скільки тут є вулиць, можливо, в містечку існують дільниці, які їх назви і т. д.? Ось і відповідь:
"...Сьогодні в Мізочі є понад 35 вулиць, дільниці. Ось кілька їх давніх назв: Водомия - дільниця в напрямку Білашева, названа іменем урочища, яке підмивалося потоками води, де утворилася глибока яма; Воронича - вулиця недалеко від церковної школи, на якій на деревах гніздилися ворони; Дрищека - вуличка, що веде в поле; Забари - колишні забудови "за бара" ("бар" - болотисте, важке для переходу місце); Загрибиняни - ріг, присвячений Загрибинянам; Липки - місцина, де колись першим мешкав Липко, хоча дехто пов'язує цю назву з колишньою липовою алеєю; "Красна Гірка" - дільниця, де знаходиться церква (на Красній - красивій горі); Литовка - ріг, де прославився Литовко.
Свої назви мають і інші об'єкти, наприклад: Звіринець - колись лісовий парк для диких звірів пана Карвіцького; Кам'янка - за фермою, де, вірогідно, був камінь; Став Карвіцького - водопій для звірів, колись з альтанкою (бесідкою) пана Карвіцького; Суха гора - гора на підвищеннях; Хмельниця - звідси вирушали збирачі хмелю; Ярище - поле в яру поблизу прірви.
Річку Стублу сьогодні називають "Стеблівка"..."
Насамкінець ще декілька штрихів до історії Мізоча згідно з вищезгаданим періодичним виданням сусідньої держави. Заглиблюючись в давно вже минулі часи, читаємо:
"...В центрі Мізочі стоїть збудований в ампіровому стилі католицький костел Святого Яна Непомуцена, в основному споруджений в 1795 році за кошт генерала Кшиштофа Дунін-Карвіцького і закінчений його сином Казиміром після 1830 року. Спочатку це була святиня-філія парафії Острога, парафія ж у Мізочі утворилася лише у 1920 році. Згідно з планом, це є будова у вигляді прямокутника, безбаштова, з чотиристороннім презбітеріумом і двома низькими закристіями. Фасад, розширений двома бічними доповненнями, випереджає шестиколонний портик із фронтоном. По боках портика півокруглі ніші, де розміщуються скульптури святих. На бічних вівтарях дві великі картини невідомого пензля, які представляють муки святого Вавжинця (Лавріна), копія портрета фундатора в генеральському мундирі, написаного італійським художником Бацяреллі. Після 1945 року всередині костел був переділений на дві частини балками, внизу містилася бібліотека, зверху ж костелу був кінотеатр. Ось вже декілька літ здевастований костел перебуває в ремонті, але роботи просуваються дуже повільно. Внутрішня забудова в попередньому стилі не збереглася. В підземеллях костелу Мізочі поховано було представників роду Дунін-Карвіцьких, а також княжну Ядвігу Любомирську з близького Дереваня".
Така вона, минувшина невеликого за територією, але багатого своєю історією Мізоча. Щасти тобі, містечко! Нехай в усьому твоїм мешканцям допомагає Господь Бог.
Чеслав ХИТРИЙ,
краєзнавець.

Comments are now closed for this entry