На жаль, наше суспільство досить недосконале, і проявом цієї недосконалості є бездомні люди, які не мають ні дому, ні роботи, а виживають завдяки “жебрацькому промислу”, нерідко порушуючи при цьому закон.
Ходить багато чуток про те, що за жебраками стоїть серйозний бізнес, що, сидячи в людному місці з протягнутою рукою, можна “заробити” за один день більше, ніж працівник з вищою освітою за кілька днів. Проводилися навіть журналістські розслідування щодо захмарної прибутковості жебрацтва. Але давайте поглянемо на цю проблему не з боку матеріальності, яка і так заполонила весь наш світ, а з позицій моралі.
Найчастіше суспільна думка зводиться до того, що бездомні - це недоглянуті, зазвичай у стані алкогольного сп’яніння особи. Слід погодитися, що досить часто так воно і є. Однак дуже важливо знати, що не кожен безхатченко підходить під такий опис – серед них є в минулому порядні люди, в яких було своє житло, родина, але через певні причини вони все втратили і тепер змушені просити милостині. Але більшість жебраків все ж наживається на чужій доброті, навіть не намагаючись знайти вихід зі свого скрутного становища. Я особисто знайомий з дорослим чоловіком, котрий кілька років тому продав свій вже занедбаний будинок, а гроші спустив на хмільні розваги. Зараз він жебракує в районі залізничного вокзалу.
Отже, бездомних можна умовно поділити на дві категорії: тих, хто втратив відповідний соціальний статус через ошуканство чи був кинутим напризволяще найближчими людьми, та тих, які самі винні в своєму “падінні”. Здебільшого саме останні поповнюють армію бездомних.
Через це у свідомості людей складається негативне ставлення до жебраків, про долю яких вони нічого не знають. Не бажаючи потурати згубним звичкам бездомних, ми часто не звертаємо на них уваги і, поспішаючи у своїх справах, не задумуємося над тим, що, можливо, цій людині, яка простягнула руку на вулиці, дійсно потрібна допомога. І не потрібно бути психологом, щоб зрозуміти, що довело її до такого стану. Варто лише заглянути їй в очі, і все стане зрозуміло: цей погляд сповнений болем і смутком.
І справа також не в тому, що комусь шкода тієї копійчини чи гривні. Досить часто людям просто байдуже. А це вже серйозна проблема, з якою слід боротися. Адже не дарма кажуть, що потрібно боятися не тих, хто “за” чи “проти”, а тих, кому байдуже.
Нам потрібно частіше проявляти милосердя, співчуття, людяність прислухатися, в першу чергу, до свого серця, і тоді цей світ стане кращим.
Микола МІСЮРА.
м. Здолбунів.

Comments are now closed for this entry