Здовбичанин Олександр Панасюк (на фото з сім’єю), як і чимало інших українців, уже декілька років їздить на заробітки до Польщі. Та нещодавно, у зв’язку із закриттям кордонів, він повернувся додому. Але як свідомий громадянин самоізолювався від сім’ї на два тижні, щоб убезпечити рідних від можливого зараження коронавірусом.

- У мене закінчувався термін дії візи, і я планував їхати додому, але через закриття кордонів довелося це зробити на два дні раніше. Та дістатися до митниці і пересікти її можна було лише пішки, тому я знайшов людей, які довезли мене до кордону, - розповідає пан Олександр.

Такими «перевізниками» стало чимало українців - вирішили підзаробити на своїх же співвітчизниках. Тож люди за шалені гроші були змушені добиратися до кордону. Чоловік під час поїздки автобусом з Рівного до Варшави витратив на квиток 90 злотих, а на зворотному шляху з Варшави до пункту пропуску проїзд йому обійшовся вже у 150.

- Близько 11 години 25 березня я був на кордоні, і мабуть потрапив у перший потік заробітчан, які поверталися додому.  До пункту пропуску нас підійшло близько сотні, але поляки усіх пропустили швидко й організовано. Згодом половину людей повели до української митниці, я ж з рештою лишився чекати, - каже заробітчанин.

Приблизно через годину з українського боку підї’хали два автобуси. Вони забрали решту людей, і повезли до митного контролю з боку України.

- Згодом  до нас підійшов водій і роздав листи, на яких ми повинні були вказати, де перебуватимемо на самоізоляції. Ми заповнили необхідні пункти, після чого разом з паспортами листи віддали митнику. Також нам поміряли температуру, а решту питань узгоджували в телефонному режимі. Тобто, дві години ми перебували в автобусі і впродовж цього часу надавали необхідну інформацію працівникам прикордонної служби. Здивував і водій автобуса, який за свої послуги попросив по 20 злотих з кожного, - розповідає чоловік.

Після проходження митного контролю люди опинилися на рідній землі. Проте мало хто з них був у засобах захисту, а більшість не дотримувались і рекомендованої дистанції.

- Мене здивувало, що «в Україні вірусу немає», адже люди одразу почали обійматися, цілуватися, хтось і на каву пішов до найближчого магазину. Народ жаліється на всіх, але себе з боку не бачить, - зауважує Олександр Панасюк, і каже: - Я повертався, був упевнений, що не заражений, бо поляки до коронавірусу і карантинних заходів поставились відповідально. Там ніхто не гуляв, не смажив шашликів, усі дотримувалися встановлених правил. Я сподівався, що в Польщі не міг заразитися, але після трьохгодинного перебування на кордоні, моя впевненість зникла. Через безвідповідальність українців. Я легко міг «підхопити» вірус від наших заробітчан, які нехтували правилами карантину.

Неподалік кордону стояло чимало бусів, які їхали у різні напрямки по Україні. Олександр знайшов транспортний засіб і для себе та вирушив додому. До речі, за проїзд від Ягодина до Рівного він заплатив 600 грн.

- Дорогою  додому я вирішив самоізолюватися на два тижні від сім’ї. Добре, що живу в селі. Тож попросив дружину і маму підготувати літню кухню й не чекати на мій приїзд. Рідні здивувались, але я все-таки наполіг на своєму, - ділиться пан Олександр.

Чоловік вчинив саме так, бо усвідомлював, що може бути носієм інфекції. Він не хотів наражати на небезпеку своїх дітей, дружину, а особливо - маму, яка у зоні ризику.

- Найважче приїхати додому і поглянути в очі дітей. Вони мене чекали 2,5 місяці, побачили здаля, хотіли обійняти, поцілувати, а я їм казав, щоб не підходили. Чесно, накочуються сльози в такі моменти.  Перших три дні було надзвичайно важко, - каже здовбичанин.

Та загалом на карантині після заробітків у чоловіка з’явилася можливість відпочити, почитати. Переосмислити на самоті своє життя і замислитись про цінності.

- Звісно, в закритому приміщенні важко морально. Я в рукавичках і масці виходив на вулицю лише тоді, як рідні були в хаті. Спілкувався з ними через вікно. Навіть перебуваючи на свіжому повітрі я намагався ні до чого не торкатися, щоб не наражати свою сім’ю на імовірну небезпеку.  Їсти мені рідні готували і підносили лише під двері, - зізнається чоловік.

Висловив він свою думку і про зневагу та неприємні обговорення інших українців щодо повернення наших заробітчан.

- З тим, що пишуть у соцмережах про заробітчан, згоден лише частково. Так, заробітчани можуть «привезти» інфекцію в Україну, але ж є й частина свідомих людей. Вони турбуються не тільки про своє життя і здоров’я, а й про інших людей, тому і йдуть на самоізоляцію.
Дуже прикро чути:  «Чому ви сюди їдете?» На жаль, немає у нас згуртованості. Але рвати на собі вишиванки і кричати що ми українці, то можна! Така українська нація. Але ж ми повинні допомагати один одному, - впевнений Олександр.

На час запису цього інтерв’ю, що відбувався в режимі онлайн, Олександр Панасюк ще перебував на самоізоляції і найбільше, чого прагнув, це якомога швидше побачитись з рідними, гарно провести час у родинному колі.

Наразі чоловік не має жодних симптомів коронавірусу, свідома самоізоляція закінчилась, тож він насолоджується життям разом із сім’єю.

Спілкувалась  Марина КОЛОДИЧ.

Фото Олександра ПАНАСЮКА.

Додати коментар