та інших природних матеріалів творить чудові вироби здолбунівчанка Ірина Кухар
Ірина КУХАР.
Вправними швидкими рухами майстриня сплітає соломинку з соломинкою. Працює, майже не поглядаючи на свої руки, бо багаторічний досвід дає змогу створювати вироби фактично «наосліп», під час спілкування чи перегляду телепрограм.
Поки розмовляємо, майстер народного мистецтва художнього плетіння з рослинних матеріалів Ірина Кухар робить останні штрихи, і ось пташечка з соломи вже готова. Саме солома, матеріал, на якому колись вчилася виплітати вироби, і досі є для рукодільниці одним з найулюбленіших.
Нині про творчість пані Ірини знають не лише в Україні, а й за кордоном, адже вона постійно бере участь у виставках, фестивалях, ярмарках, серед яких – чимало заходів міжнародного формату. Є вона незмінною учасницею культурно-масових заходів у наших районі та області.
Народне мистецтво вабило Ірину Кухар з самого дитинства. Вже тоді постійно брала участь у самодіяльності в клубі с. Копиткове, де завідувачкою працювала її мама. Саме вона зацікавила доньку народною піснею.
Вироби майстрині.
Найпершим виробом, виготовленим власноруч, стала вишита серветка, яку дев’ятирічна дівчинка віддала на благодійний ярмарок. Згодом почала відвідувати гурток «Умілі руки», де майстер народного мистецтва Микола Огородник навчав дітей писати писанки, виготовляти паперові квіти та вироби з соломи. З усіх гуртківців лише вона відчула справжнє тяжіння до мистецтва. Після закінчення Острозького ВПУ, де здобула професію кравчині-вишивальниці, майстриня захопилася ще й лозоплетінням. Тому записалася на спеціальні курси, і вже п’ятнадцять років виготовляє вироби з лози.
Нині народна майстриня працює з різними рослинними матеріалами. Окрім соломи та лози, використовує осоку, кукурудзяне листя. Виплітала вироби навіть з соснових коріння та хвої.
Нині її захоплення дає змогу не лише потішити душу, а й отримати прибуток. Адже свої оригінальні поробки вона пропонує увазі відвідувачів ярмарків та фестивалів, постачає їх до спеціалізованих крамниць, виготовляє на замовлення.
За спробою виготовити солом’яного янгола.
- Роблю на замовлення віночки та прикраси для майстерень, які виготовляють штучні квіти. Часом і на прохання районних та обласних чиновників виготовляю сувеніри. От недавно робила сувеніри-ангелики для гостей з Польщі, які приїздили на Здолбунівщину, - розповідає Ірина Кухар.
Творчість нашої землячки постійно урізноманітнюється. Нещодавно вона виплела з лози півтораметрове яйце до пасхальних свят, яке заледве знесла з четвертого поверху. Вміє виготовляти і справжні личаки - поліське народне взуття. До цієї справи взялася після сюжету регіонального телеканалу про народного майстра, який плете таке взуття. Спочатку виплела личаки з кори липи, згодом - з вербової кори, яка після замочування стає міцною, наче шкіряний пасок.
Личаки охоче купують і музеї, і приватні колекціонери, які збирають автентичний національний одяг.
Виготовляє пані Ірина й ексклюзивні жіночі прикраси. Сама розробила дизайн квітки з кукурудзяного листя. Такі квіти виготовляє і в якості прикрас для волосся у стилі 30-х років, і як браслети або ж оздоби на пояски. Цікавляться такими виробами і просто дівчата-модниці, і учасниці художніх колективів. Майстриня має цікавий задум - організувати спільно з іншою майстринею-вишивальницею справжнє дефіле, щоб представити власні вироби та національний одяг.
На створення такої краси надихає природна досконалість, а також ідеї інших майстрів, які Ірина Кухар переймає під час виставок та фестивалів. Хоча кожен майстер, звісно, має власні секрети і розкривати їх не поспішає.
Постійно вдосконалюючи власну техніку, майстриня навчає й інших, проводить майстер-класи в різних куточках України. Має й ученицю, з якою працює вже кілька років. Адже переконана, що старовинне ремесло повинно жити та передаватися від покоління до покоління.
- Це ж наше, українське! Тому вже у школі дітей потрібно навчати азам вишивки, плетіння, писанкарства, ліплення з глини. І нехай згодом цим займатимуться лише одиниці, але саме вони й продовжать цю творчу стежинку, - вважає майстриня.
Ця праця дуже цікава, але непроста. Тому й такий заробіток легким не назвеш, хоча попит на якісний ексклюзив ручної роботи існує.
- У мене був унікальний вінок, якого не хотіла продавати, лише виставляла як експонат. У Києві підійшла пані, запитала, скільки він коштує. На мої запевнення, що виріб не продається, не зважала. Думаю, назву високу ціну, тисячу двісті гривень, то й не погодиться. Але вона навіть не сперечалася, одразу купила, - пригадує пані Ірина.
Проте такі кошти можна заробити, виготовляючи по-справжньому унікальні речі. Та майстри-початківці не повинні зневірюватися у своїй справі. Варто відвідувати ярмарки та фестивалі, публікувати фото виробів в Інтернеті, всіляко популяризуючи власну творчість.
Ірина Кухар теж цим займається. Наприклад, розробила власний логотип зі своїм ім’ям та назвою рідного села Копиткове і чіпляє такі бирочки на усі вироби.
…Поки розглядала ту красу, яку виготовляє пані Ірина, закортіло й собі спробувати сплести янгола з соломи. З першого погляду видається, що це - проста справа. Та вже за кілька витків починають пекти пучки пальців.
- Раніше руки пекли постійно, особливо від роботи з лозою. Ця справа складна, не жіноча, проте мені дуже подобається. Кожен прутик потрібно проварити, очистити від шкірочки, відсортувати за відтінками. Адже натуральний, нефарбований виріб - це для мене найкраще, - розповідає майстриня.
Ще багато цікавого й корисного почула я, спілкуючись з Іриною Кухар того дня. А про зустріч з нею мені тепер нагадуватиме ще й маленький солом’яний янгол.
Ірина САМЧУК.
