Любов Олександрівна ЧУБОК.
Вишиванка дорога кожному українцю. З давніх-давен у ній запрошували на весілля, молодята у вишитому одязі брали шлюб. Колись жодне свято не обходилось без вишитих сорочок, і нині українці почали все частіше їх одягати. Популярність вишиванки потужно набирає обертів. За даними дослідження соціологічної групи «Рейтинг», станом на 1 грудня 2014 року одну або кілька вишиванок має кожен третій українець віком 18 і більше років.
Уже кілька літ поспіль в Україні на неофіційному рівні у третій четвер травня відзначається день вишиванки. Заснували його студенти факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича у 2007 році. І відтоді воно набуло неабиякої популярності. Цьогоріч день вишиванки припав на 21 травня. Цього дня чимало наших співвітчизників у вишитому вбранні прийшли на роботу чи навчання, просто прогулювались вулицями.
В Україну поволі повертається й ставлення до вишиванки, як до оберегу. Народні умілиці активно вишивають українські національні сорочки та передають нашим захисникам на Схід, вважаючи, що ті вбережуть воїнів від ворожих куль. А ручна вишивка, виконана з любов’ю, як відомо, має позитивну енергетику і збільшує силу оберегу.
Не лише в Україні зріс попит на наш національний одяг. У квітні цього року авторитетний американський журнал «Vogue» назвав трендом сезону саме українську вишиванку. І прикметно, що причиною її популярності за кордоном послугували не тільки діяльність молодої модельєрки Віти Кім, а й події, які зараз відбуваються на Сході України. «Історично Україна завжди намагалася відокремитися від назви Малоросія і тепер, після багатьох українських подій, включаючи окупацію Криму і Революцію Гідності на Майдані, використання національного українського одягу в повсякденному житті стало зовсім не даниною моді, а об’єднавчою ідеєю» - пише видання.
Любов Олександрівна Чубок, жителька Здолбунова, вишивкою захоплюється з шести років. Якось, побачивши, як вправно мама снує голкою, захотіла й собі спробувати. Тихцем від неньки брала голку й нитки та намагалась повторити нехитрі узори. Але їй це не вдавалося. Тоді мама, побачивши бажання доньки навчитися вишивати, почала розкривати їй ази цього мистецтва.
Не одне десятиліття жінка займалась улюбленою справою. Заледве випадала вільна хвилина – бралась за вишивання. У творчому доробку Любові Олександрівни чимало рушників, серветок, картин, подушок. А її діти та внуки особливо пишаються сорочками, котрих кожному жінка по декілька вишила. Майстриня ж розповідає, що узори брала ті, які найбільше припадали їй до душі, і щораз до роботи приступала з любов’ю.
- Коли вишиваю - в мене серце співає, - ділиться Любов Олександрівна.
Не забула вона й про себе, бо ж, як кажуть, не повинен бути чоботар без чобіт, - вишила сорочку й собі.
Зараз жінка, на жаль, не вишиває - погіршився зір. Проте умілиця знайшла собі інше заняття - в’яже шкарпетки, які потім передає воякам на передову. За зиму жінці вдалося виготовити і передати 40 пар. Та на цьому Любов Олександрівна зупинятись не збирається і продовжує в’язати. Каже: “Нехай краще бійцям ці шкарпетки не згодяться, але будуть про запас. Адже завжди є можливість їх роздати іншим”.
...Українськими традиціями, нашою національною культурою варто пишатися. Пам’ятайте про це і одягайте вишиванки не тільки у свята, з гордістю усвідомлюючи: «Я - українець!».
Ірина САМЧУК.
Фото автора.
