За невблаганним законом часу відходить у минуле рік за роком. Тільки у пам’яті немає терміну давності. У священний літопис нашої держави навічно увійшли події та люди, які ціною свого здоров’я і життя врятували світ від фашизму, вибороли перемогу над ворогом, відстояли майбутнє для своєї Батьківщини. Безперечно, без подвигу наших визволителів не було б і незалежної України.
2 лютого 1944 року
частини 149-ї Червонопрапорної орденів Суворова і
Кутузова, 112-ї 287-ї Новоград-Волинської двічі Червонопрапорної орденів Суворова, Кутузова і Богдана Хмельницького стрілецьких дивізій 13-ї армії І-го Українського фронту визволили місто Здолбунів від німецько-фашистських загарбників. А ще через три дні столиця колишнього Радянського Союзу Москва салютувала нашим визволителям двадцятьма артилерійськими залпами із 224 гармат.
Понад два з половиною роки наше місто було окуповане фашистами (з 28 червня 1941 р.). Загарбники завдали йому значної шкоди, зруйнувавши багато житлових будинків й інших об’єктів. Бомбардування, жорстокі розправи окупантів з мирним населенням – усього було в той час. Тисячі здолбунівчан розстріляли.
І тому день визволення був таким довгожданим і радісним. Але дався він нелегко. Багато воїнів радянської армії віддали свої життя за нашу свободу і на підступах до Здолбунова та району, і на їх території. Вони сплять нині вічним сном у братських могилах. Їх імена вибиті золотими літерами на граніті обелісків, вони назавжди ввійшли в нашу історію.
Серед тих, хто смертю хоробрих поліг за визволення рідної Вітчизни на нашій здолбунівській землі, рядові Дубенко і Атабаєв, сержанти Селіванов і Волобуєв, старшини Андронов, Шалашнєв, офіцери Кирилов, Рябенко і багато інших.
Глибокої шани і вдячності заслуговують і ті визволителі, які, проживши гідне життя, померли після війни. Це О. Н. Харичев, В. Г. Сльотов, І. М. Маренков, К. В. Маренкова, М. С. Падричев,
М. І. Рогов, М. К. Адуковська, І. Н. Фірер, К. П. Чиджавадзе, В. С. Кудрявцев, Г. О. Жарикова, В. І. Акімов, П. К. Бабак, Г. О. Овсяк, О. О. Митяєва,
В. В. Рачковська, А. Г. Менес, Д. П. Санников і десятки
інших мужніх офіцерів та солдатів. Окремі з них неодноразово приїздили до Здолбунова, підтримували зв’язок з активістами-пошуковцями, зокрема з жителькою с. Здовбиця Г. В. Стецюк.
Низький уклін і вічна пам’ять нашим дорогим визволителям! Ми у вічному боргу перед ними і завжди з вдячністю пам’ятатимемо про їх подвиг! Честь їм і хвала!
Людмила ВАСЮК.
