У моїй робочій кімнаті ікони, подарунки від випускників школи 1987 року, це “Ісус Христос” і “Тайна вечеря”. Обидві освячені в церкві. Дивлюсь на них і в пам’яті зринають слова з твору “Бог” Дмитра Мережковського: “О Боже мій, дякую за те, що дав моїм очам Ти бачити світ - Твій вічний храм. І ніч, і хвилі, і зорю я серцем своїм відчув. І Ти відкрився: Ти – світ. Ти - все. Ти - небо і вода. Ти - голос бурі. Ти – ефір. Ти - голос поета. Ти - зоря провідна” (Переклад українською авторський).
Ісус Христос як небесна істота - духовність і мораль наша. А людина, як каже Святе письмо, вінець Божого творіння.
Коли я вчителював, сповідував на уроках такі положення:
- “Усе, що не доступно почуттям, недоступно і для розуму” (К. Гельвецій);
- “Розумом без почуття ніколи не збагнути краси” (О. Богомазов);
- “Розуміння - це не просто передання змісту, він має розвиватися з внутрішньої сили індивіда” (О. Потебня);
- “Думка тільки у тому випадку стає бажаною дією для людини, коли вона вміє читати думаючи і думати читаючи. Без високої культури читання нема ні школи, ні справжньої розумової праці” (В. Сухомлинський);
- “Словом можна взяти за руку і повести за собою. Бо слово - се Божа рука” (М. Дочинець);
- “Ніколи не уздріє сонця око, яке саме не стало сонцесяйним. І жодна думка не побачить краси, якщо сама не зробилась красива” (Плотін).
Можливо, це й сприяло духовному розвитку моїх учнів як особистостей, адже лейтмотивом на моїх уроках була теза:
За знаком буквенного Слова
Зумій почути Дух –
Духовним скарбом і є мова –
Душі мелодійний звук.
З досвідом усвідомив, що між митцем Слова та читачем, між вчителем та учнем завжди повинна бути взаємодія. Тож нехай і для кожного з вас, шановні педагоги, будуть дороговказом рядки:
Творчість – голос Божий.
Я ту силу беру на себе,
І свої розгортаю крила…
Олексій ПИЛИПЧУК,
с. Уїздці.
