У минулому році до редакції районної газети “Нове життя” надійшло понад 500 листів. Це в основному повідомлення про заходи, проведені в бібліотеках, культосвітніх закладах і загальноосвітніх школах Здолбунівського району, подяки на адресу спонсорів і меценатів, які матеріально підтримують старих і немічних людей, дітей-сиріт.
Рясніли шпальти газети інформаціями на спортивну тематику, з’явилося чимало матеріалів на медичні теми. Редакційний портфель був насичений і повідомленнями про роботу дитячих дошкільних і позашкільних закладів.
Сьогодні ми пропонуємо читачам газети два листи на різні теми. Але вони в однаковій мірі відображають суть людського життя, його благородну місію.
Благодійник із Мізоча
Останнім часом на сторінках районного часопису часто з’являються матеріали про благодійну місію депутата Рівненської обласної ради Олександра Моісейовича Андріюка. Він ніколи не скупиться на добро, завжди підсобляє у скрутну годину ветеранам війни і праці, дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування. А ще виступає меценатом у матеріальній підтримці шкіл, дитсадків та медичних закладів.
Тепер щодо Мізоча. Олександр Моісейович для селища вніс чи не найбільшу лепту. За його кошти було реставровано обеліск загиблим в роки війни, облаштовано тротуарні доріжки вздовж головної вулиці населеного пункту та огороджено сучасним парканом місцевий НВК, оновлено сквер відпочинку.
Підтримує народний обранець часто тих, хто вкрай потребує допомоги. Щороку у День Перемоги ветерани селища отримують від О. Андріюка продуктові пакети, не забуває пан Олександр і культпрацівників, і освітян, і учнів школи-інтернату. Крім того, як власник м’ясопереробного підприємства “Мізочпродукт”, створює робочі місця для молоді селища. Не секрет, що за роки так званої “капіталізації” у селищі було знищено десятки підприємств і організацій. Залишились без роботи сотні спеціалістів народного господарства, окремі поїхали на заробітки у ближнє і далеке зарубіжжя.
Я так вважаю, якби у нашій державі було побільше таких ініціативних і благородних депутатів, як Олександр Андріюк, то, можливо, ми з вами жили б краще, мали б надію на завтрашній день. А так, як зауважив перший Президент України Леонід Кравчук, маємо те, що маємо.
Спробувала написати те, що думаю. Мені прикро за сьогоднішнє нашої держави, жаль молоді. Чого чекати далі? Покаже життя.
Емілія РОССЕ,
секретар ради ветеранів війни
і праці сел. Мізоч.
Працьовита родина
Хочу розповісти про чудову і працьовиту родину Швидунів. Хай це буде для неї маленькою радістю. Тепер усе по порядку.
У селі Борщівка Перша нашого району народилася і зростала красива дівчина на ймення Ганнуся Швидун (Фльорик). Її велика родина відзначалася працьовитістю. Правда, батько Ганни Денис ще з юних літ став інвалідом (втратив ліву руку). Однак не цурався роботи. Пас овець у тамтешньому колгоспі ім. І. Франка. Обслуговував понад 900 голів тварин. Завертав овець від “шкоди” вірний пес Вулкан. Часто підсобляв на пасовищі і син Микола. Скоро він пішов служити до лав Радянської Армії, а коли повернувся, то батько пішов у засвіти. Тоді син продовжив династію чабанів. Більше того, Микола Швидун щороку перевиконував план здачі вовни та м’яса державі, за що удостоївся медалі “За трудові заслуги” ІІІ-го ступеня.
Окремо слід згадати бабусю Федору. Вона завжди готувала смачні страви. А її внуки Оленка, Марійка, Оксана і Ганнуся допомагали мамі Вірі Петрівні прополювати цукрові буряки в колгоспі. А ось тітка Маня на той час працювала у Мостівському лісництві. Сумлінна трудівниця садила і вирощувала ліс, який нині милує своєю красою. Рідне село вона залишила ще зовсім молодою. Вийшла заміж на хутір Загребля. Нині вдова. Має двох синів. Вони майже щодня підсобляють їй по домашньому господарству.
Менша сестра Ганни Денисівни Олена працює у Мізоцькому НВК.
Сестра Марійка мешкає у с. Урвенна. Уже давно на заслуженому відпочинку. А діти Марії Денисівни проживають далеко від рідного дому, у сонячній Португалії. Батьків відвідують не часто, бо далеко закинула доля.
Ще одна сестра Ганни, Оксана, живе у Йосипівці. Вона - заслужений будівельник України. Нині з чоловіком Миколою веде домашнє господарство. Не забувають їх сини.
Родина Швидунів працьовита і енергійна, добропорядна і милосердна. Таких сімей в Україні сьогодні багато. Вони творять добро і достаток, ростять діток і виховують внуків. Хай їм щастить і ще довго-довго живеться!
Павло КОВАЛЬЧУК,
житель с. Дермань.
Ми в соцмережах
