21-22 листопада 1943 року на півдні Рівненської області зібралися представники 13 народів, що воювали у лавах УПА на Першу конференцію поневолених народів Європи й Азії. Серед присутніх були грузини, осетини, вірмени, казахи, черкеси, кабардинці, азербайджанці, татари, чуваші, башкири, білоруси, узбеки, росіяни. Найбільші делегації були від грузинів і азербайджанців, які налічували у своєму складі по 6 делегатів. Українську делегацію очолив відомий діяч ОУН, уродженець с. Озеряни Дубнівського району Ростислав Волошин, який на час конференції обрав псевдонім «Стеценко». Крім нього, присутні були представники Проводу ОУН(б) на чолі з Романом Шухевичом-«Туром» та частина членів Волинського крайового проводу на чолі з Дмитром Клячківським-«Охрімом». Всього зібралося 39 чоловік.
Конференцію коротким вступним словом відкрив член проводу ОУН(б) Омелян Логуш-«Іванів». «Десь близько 9-ої години ранку, залю для наради заповнили учасники конференції. Здебільшого вони були в одностроях, зі зброєю. Складалося враження, що тут зібралися не тільки радитися, дискутувати, обмінюватись міркуваннями, а й готові в кожну мить піти в атаку… За пропозицією Омеляна Логуша, конференція почалась Хвилиною мовчання, якою вшановано пам’ять борців усіх поневолених народів Сходу Європи й Азії, що віддали своє життя за волю уярмлених народів». З вітанням від Проводу ОУН(б) до всіх поневолених московським імперіалізмом народів виступив Ростислав Волошин. Було обрано президію конференції у складі: голова – Ростислав Волошин, перший заступник голови – азербайджанець «Чайлі», другий заступник – грузин «Карло». До секретаріату конференції увійшли: білорус «Дружний», узбек «Шірмат» та уродженка Східної України Катерина Мешко-«Верещак».
Усі доповідачі з українського боку користувалися українською мовою, а не українці – російською. У виступах висвітлювались наступні теми: «Оцінка сучасного політичного становища» (виступали Я. Бусел і «Карло»), «Політичні завдання поневолених народів» (О. Логуш), «Організація і практичні цілі єдиного фронту поневолених народів» (К. Мешко). Учасники конференції прийняли цілу низку важливих звернень до інших народів, створили Революційний комітет поневолених народів і запропонували делегатам створити організаційні групи серед своїх земляків. Проведена на високому організаційному рівні конференція заклала підвалини майбутнього Антибільшовицького блоку народів (АБН), який діяв за межами СРСР. За матеріалами конференції була видана і розповсюджена «Відозва І-ої конференції поневолених народів Сходу до народів Східної Європи й Азії». У завершальному виступі голова конференції Ростислав Волошин сказав, що ця «Конференція перейде до історії як непереможний вияв волі народів Сходу Європи й Азії до самостійного життя».
Місце та час проведення конференції зберігали у глибокій таємниці. Навіть говорили і писали про те, що відбулась вона десь на Житомирщині. Тому на момент проголошення Незалежності Української держави у 1991 році про цю подію було обмаль інформації. Тільки через кілька років учасник тих подій Петро Дужий та відомий рівненській історик Гурій Бухало оприлюднили нову інформацію про цю подію. Зазначили, що відбулась вона у селі Будераж Здолбунівського району. Та на сьогоднішній день з’явилась інформація про те, що Конференція відбулась не у Будеражі, а у селі Іляшівка Острозького району.
Ще не так давно автор цих рядків був переконаний, що сталась ця подія 21-22 листопада 1943 року у селі Будераж. Виявилось, що про це першим написав ще 19 листопада 1993 року (див. газету «Волинь», До 50-річчя Першої конференції поневолених народів Східної Європи і Азії), вже нині покійний, відомий місцевий краєзнавець Гурій Бухало. Вже з його подачі цю інформацію розповсюдив відомий діяч ОУН, який мешкав у Львові, Петро Дужий. Хоч він і був разом з Романом Шухевичем на конференції, але назву села не запам’ятав, тому у своїх публікаціях використовував як авторитетне джерело матеріал Г. Бухала.
Гурій Васильович почерпнув цю інформацію зі спогадів активного учасника ОУН Олекси Скоропади, який, начебто, виступав з хором на цьому заході. Примірник цих спогадів, написаних на початку 90-их років ХХ ст., є і в Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Дійсно, у них Олекса описує свій виступ у Будеражі як виступ для учасників Конференції поневолених народів Східної Європи і Азії. На підтвердження цього факту Г. Бухало цитує спогади ще одного учасника УПА, односельця Скоропади - А. Кисіля-«Немо», який супроводжував угорську делегацію у грудні 1943 року у с. Будераж: «Недалеко в цій околиці відбулась недавно конференція поневолених народів». Зверніть увагу, А. Кисіль чомусь не вказує чітко на Будераж, а пише про околицю. Помилка? Навряд чи. Скоріше, Г. Бухало не до кінця зрозумів автора споминів, той не мав на увазі Будераж. Чому? Пояснюємо далі. Нещодавно видрукувані окремою книгою спогади відомого повстанського командира М. Андрощука-«Вороного» містять кілька невеликих згадок про цю подію. Що цікаво, він як працівник штабу «Енея», знову ж уникає згадок про Будераж, а чітко пише, що у листопаді 1943 року у с. Батьківці відбулась конференція поневолених народів, після завершення якої було зроблено кілька фотознімків. Отже, Батьківці – село, де восени 1943 на початку 1944 року розміщувався штаб Південної групи УПА. Та й тут виявляється не все так просто. Вдалося віднайти в архіві Служби безпеки України протоколи допитів двох безпосередніх учасників Конференції - Д. Паламарчука-«Лимана» та вчителя з Бущі В. Дудка-«Давида», які на той час перебували у Батьківцях при представникові проводу ОУН О. Логушеві-«Іванові». За їхніми свідченнями, саме він з різних частин УПА збирав делегатів на цю конференцію. Д. Паламарчук у серпні 1944 року свідчив: «Я був присутній на конференції… але не як делегат. Вона була скликана у селі Ляшівка (Іляшівка) Острозького району у період німецької окупації». Він зазначав, що було близько 36 делегатів та 10 гостей. Тривав захід три дні.
Село Іляшівка розташоване по сусідству з Батьківцями і знаходиться недалеко Будеража. Ось чому вже згаданий А. Кисіль писав про околиці. Крім того, цілком логічно проводити такий захід не у місці розташування штабу (с. Батьківці), а поруч. Всі сумніви розвіюють свідчення бущанця Володимира Дудка: «21-22 листопада 1943 року у школі села Ляшівка Острозького району Рівненської області була скликана «так звана конференція поневолених народів… У конференції брали участь представники інонаціональних відділів УПА: узбеки, татари, грузини, казахи та багато інших національностей… На цій конференції була й українська делегація, очільником якої був член Центрального проводу ОУН «Іванів» (на конференції виступав під псевдонімом «Стеценко»)».
Отже, всі вище цитовані джерела вказують, що Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії відбулась не у Будеражі, а у селі Іляшівка Острозького району. Та пильний читач скаже: чекайте, а як же зі спогадами О. Скоропади, на які свого часу оперся Г. Бухало? Виявляється, що час в котрий раз довів, що спогади - досить суб’єктивне джерело, яке постійно потрібно перевіряти і співставляти з іншою інформацією. Дійсно, Олекса Скоропада виступав з хором у с. Будераж, але не на конференції, а на нараді керівництва Південної групи УПА. Збереглись його власноручні свідчення від листопада 1944 року, які він написав у Рівному, вийшовши з підпілля, де про конференцію ні слова, але міститься інформація про те, що наприкінці грудня 1943 року багато місцевих керівників ОУН та УПА зібралося у Будеражі на нараду. У актовій залі місцевої школи О. Скоропада зустрів багатьох знайомих – Ростислава Волошина-«Горбенка», «Енея», «Іваніва», Григорія Кучерука-«Буйного», Василя Тибенка-«Клима», Мелетія Сидорчука-«Платона», районного провідника «Самсона» та інших. Саме тоді вперше під його керівництвом гарно виступив дерманський хор. Тобто на час написання спогадів у автора відбулось злиття двох подій у одну. Крім того, на Конференції він дійсно не був і про це у 1944 році не згадував. Ще один цікавий факт – підпілля ОУН мало свій організаційний поділ, який не співпадав з адміністративним районуванням Рівненщини того часу. Зокрема, обидва села Дермань та навколишні села у бік Острожчини утворюва окремий підрайон, яким керував Острозький районний провід ОУН, а не Здолбунівський чи Мізоцький, які теж діяли у той час.
На сьогодні ми маємо цілу низку свідчень учасників тих подій, які не підтверджують проведення цієї важливої події у с. Будераж, а чітко вказують на с. Іляшівка Острозького району. На жаль, місцева школа в Ілляшівці не збереглась, а згоріла ще під час війни.
Ігор МАРЧУК,
зав. відділом Рівненського обласного краєзнавчого музею.
На фото: дереворит Ніла Хасевича.
