І під час масштабних навчальних зборів оперативного резервуІ під час масштабних навчальних зборів оперативного резерву

І цьогоріч, як і щороку, в цей День Збройних Сил України, який відзначається 6 грудня, відбулася урочиста церемонія покладання квітів до могили Невідомого солдата, божественна літургія. А у військових частинах – урочисті збори, вручення державних нагород, святкові концерти. Як і щороку, за традицією, Президент України привітав всіх службовців української армії.

Але ще ніколи не відзначали ми цей день у стані запровадженого в країні воєнного стану, повної бойової готовності та перевірки цієї готовності, військового злагодження оперативного резерву на масштабних навчальних зборах, які проводяться у всіх областях України.
Україна п’ятий рік у війні з російським агресором. За цей час наше військо піднялося в силі, забезпеченні та військовій техніці, окріпло, загартувалося, змужніло, набуло досвіду в реальних воєнних діях. Наше військо і вся Україна платить кров’ю за стримування агресора в тих же межах, щоб не пішов захоплювати нові області. Воно сталоще й надійним щитом Європи перед агресором, у якого нема правил, який ігнорує міжнародне право й тримає в напрузі увесь світ. В літописі нашої української армії й цієї неоголошеної війни будуть навічно вкарбовані як героїчні, так і чорні сторінки. Іловайськ, Дебальцеве, Донецький аеропорт – цього ніколи не забути, як і тих воїнів, кращих українських патріотів, яких ми втратили. Тут, на місцях найкровопролитніших боїв і найбільших втрат, постануть колись меморіали й тисячі українців приходитимуть, щоб поклонитися Героям та вшанувати їхню пам’ять.

Чого досягли міські депутати завдяки ініціативі та наполегливості

Сьомого грудня в Україні відзначили День місцевого самоврядування. Це професійне свято усіх народних обранців, які працюють у сільських, селищних, міських, районних та обласних радах. Система місцевого самоврядування має реагувати на потреби жителів, створювати необхідні умови для покращення життя, реалізації ідей та вирішення проблем. Тому важливо, щоб кожен представник влади виконував свою роботу якісно. Саме цього очікують від них їхні виборці.

Кожен депутат може і повинен подавати різні пропозиції, які мають на меті покращити місто та зробити його максимально комфортним для жителів. Так депутати сьомого скликання міської ради Здолбунова від фракції «Батьківщина», яку очолює Людмила Бабак, подали чимало пропозицій до плану соціально-економічного розвитку Здолбунова на 2016-2020 роки.
– Наше завдання – вирішувати проблеми та покращувати стан міста. Тому депутати від нашої фракції неодноразово зверталися у міську раду з пропозиціями до місцевих програм. Серед них важливі питання ремонту доріг, освітлення та благоустрою дворів, виділення коштів на проектно-кошторисні документації, – зазначила Людмила Бабак.
Чимало депутатських звернень стосовно вирішення цих проблем подав Анатолій Броніч. Частина з них уже реалізовані - поліпшено покриття дороги по вул. Яворницького, реконструйовано вуличне освітлення по вул. Пушкіна, 8 Березня, збудовано тротуари та заїзди до багатоповерхових будинків по вул. Шевченка.

Здолбунівські резервісти вирушають на збори

Розпочалися з понеділка, 3 грудня, пов’язані із запровадженням воєнного стану в Україні та передбачають уточнення завдань оперативного резерву Збройних сил

На минулих вихідних, у суботу, 1 грудня, в Рівному відбувся брифінг представників оперативного командування «Захід». Генерал-лейтенант, командувач військ оперативного командування «Захід» Олександр Павлюк повідомив представникам ЗМІ про призов військовозобов’язаних оперативного резерву першої черги на навчальні збори вже з цього понеділка, 3 грудня.
Олександр Павлюк наголосив, що це не мобілізація, а навчальні збори.
– Це не є мобілізація. Такі заходи ми проводимо постійно, щоб наші військові частини не втратили свої бойові спроможності. В цей час ми не маємо права допустити зниження боєздатності у нашого оперативного резерву, інакше втратимо Україну, – сказав Олександр Павлюк, запевнивши, що до зимових свят всі військові резерву будуть відпущені по домівках до своїх родин.
А щодо мобілізації, то вона буде оголошена лише у випадку відкритої агресії. Якщо це станеться, до Збройних Сил призиватимуть не лише тих, хто буде на зборах, а усіх резервістів та військовозобов’язаних.

пройшли до Міжнародного дня людей з інвалідністю

Свято у Здолбунові

Щирий дитячий сміх, пісні, танці, бульбашкове та паперове шоу – так розважалися дітки з інвалідністю у Здолбунівській районній бібліотеці для дітей та юнацтва та і Мізоцькій спеціальній ЗОШ-інтернаті І-ІІ ст. Розваги для діток влаштували до Міжнародного дня людей з інвалідністю, який відзначається у всьому світі 3 грудня.

Свято для особливих діток у бібліотеці влаштували волонтери та активісти ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя». Окрім діток та їхніх батьків, на святкування прийшли також представники влади та благодійники.
Опісля урочистих промов особливі дітки продемонстрували свої таланти та вміння під час міні-концерту: співали пісні, грали на музичних інструментах, читали вірші і танцювали. А вдячна публіка після кожного виступу юного артиста дарувала захоплені оплески та вигуки: «Браво!». Тож з імпровізованої сцени діти йшли щасливі та веселі. А згодом віддячили своїм благодійникам солодкими подарунками – оригінальним авторським печивом.

Танцювальний дебют особливих діток


Потім малих та дорослих вже веселили рівненські лікарняні клоуни «Червоні носи». Особливо гостям свята припало до душі бульбашкове шоу. Діти не могли стримати емоцій та свого захоплення від дійства, занурювалися у величезну бульбашку та лопали менші мечами з повітряних кульок.
Тож додому дітки йшли з масою позитивних емоцій та оберемком солодких подарунків, які роздали їм наприкінці свята.
Як розповідає голова ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя» Тетяна Ярмолюк, волонтери, батьки та їхні дітки ретельно готувалися до свята. А сприяли його проведенню місцеві благодійники.

Наприкінці минулого тижня в парк моторвагонного рухомого складу регіональної філії «Львівська залізниця» у Здолбунові повернувся капітально відремонтований електропоїзд ЕР9Т № 747 у складі десяти вагонів. Ремонтували рухомий склад на ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод». Там його модернізували, аби покращити умови перевезення пасажирів. З третього грудня цього року відновлений електропоїзд курсує постійно на дільницях Здолбунів-Львів та періодично – Здолбунів-Луцьк.
За інформацією служби приміських пасажирських перевезень регіональної філії «Львівська залізниця», під час проведення капітального ремонту в електропоїзді ЕР9Т № 747 відновили кузови вагонів, замінивши у них пошкоджені елементи, встановили нові двері салонів, сталеві двері службового тамбура, перехідні майданчики, зовнішні розсувні двері. Салони вагонів обладнали блоками сидінь із покращеними ергономічними властивостями, в туалетних приміщеннях трьох вагонів встановили обладнання з підвищеним рівнем комфорту, модернізували систему освітлення вагонів, прожекторних та буферних ліхтарів, встановивши світильники зі світлодіодними елементами. Крім того, у салонах оновили системи оповіщення, встановили системи електронних маршрутних покажчиків та інформаційних табло, а також сучасну протипожежну систему та засоби відеоспостереження.

Розмова з мамою хлопчика з аутизмом

Юлія Люкшин та її син Святослав.

Її світ перевернувся, коли синові було 3,5 роки, а їй – 24. Тоді у маленького гіперактивного хлопчика, який не дуже любить спілкуватися з людьми і дивитися їм в очі, медики виявили розлади аутичного спектру.
Проте Юлія Люкшин не здалася, а почала активно займатися зі своїм сином Святославом. Нині йому шість, він щодня відвідує різні розвиваючі заняття – вчиться комунікувати з суспільством. А наступного року піде до школи. Разом з іншими дітьми. Адже Юля переконана, що Святослав може вчитися у школі з усіма.

- Юлю, розкажи нашим читачам, що таке аутизм. Яка особливість таких діток?
- Коли вводиш слово «аутизм» у пошуковику, результат видає наступне: «Аутизм – це захворювання, що розвивається в дітей у віці приблизно 2 роки і проявляється в специфічних розладах розумової діяльності...». Проте це не захворювання (не передається, не успадковується і т. д.), і не в два роки проявляється, адже діагностувати можна і до року, тільки треба бути дуже уважним. Аутизм для мене – це інше сприйняття навколишнього світу. Це розумовий стан, коли людині важко взаємодіяти з соціумом, зрозуміти всі його традиції, неписані правила (наприклад, поведінки), емоції. А ще люди з аутизмом не вміють брехати. Однак, як кажуть, краще особисто познайомитися з людиною, ніж сто разів почути про неї.

Заняття з сенсорної інтеграції.


- Коли і як ти дізналася про особливість своєї дитини? Що тобі довелося змінити у своєму житті?
- Дізналася я, коли Свят почав ходити в садочок, це в три з половиною роки. Так, він майже не розмовляв і поводився дивно, але я і подумати не могла, що це РАС (розлади аутичного спектру). У здолбунівському садочку нам сказали: «Це не наша дитина, лікуйтесь». Далі – все, як в тумані… Чесно, не пам’ятаю, як почалося наше зі Святом нове життя. Невропатологи, психіатри, ПМПК (психолого-медико-педагогічне консультування), діагноз «Сенсорно-моторна алалія важкого ступеня», направлення на Мізоцьку спеціальну школу-інернат, «Пагінець», «Будинок дитини»... В мене був шок, депресія… Я тоді працювала, то не хотілось вертатись з роботи додому. Це було три роки тому. Точно пам’ятаю, як потрапили зі Святом в лікарню на два тижні, як я злякалась за його життя... Після того до мене прийшло переосмислення: «Саме від мене залежить, яким буде майбутнє мого сина». І тоді ми почали ПРАЦЮВАТИ. Влаштувалися на курси реабілітації в «Будинку дитини» у Рівному, нас за один день оформили в садочок при «Мізоцькій спеціалізованій школі-інтернат І-ІІ ст.». До речі, гарний заклад, подобається ставлення до дітей, заняття зі спеціалістами. Також двічі були в реабілітаційному центрі у Вараші. Ну, звичайно, індивідуальні заняття з логопедами. Особ­ливо вдячна БФ «Погляд», який у Рівному очолює Олена Корсун. Дуже допомагають. А в травні цього року, коли Святу виповнилось шість років, йому офіційно поставили діагноз атиповий аутизм (більш м’яка форма аутизму, яка може не проявлятися протягом багатьох років, у дітей може не бути усіх основних симптомів захворювання – авт.).

Каніс-терапія для особливих діток.


- Як загалом Свят себе веде у сім’ї та з іншими людьми?
- Чужих людей ніби ігнорує, не бачить та не чує, але коли людину знає, вона йому подобається – намагається іти на контакт, дивиться в очі (а цього мало хто удостоюється). А серед добре знайомих людей він розкутий, проявляє свою симпатію обіймашками. Словесно намагається донести, чого він хоче.

Цього тижня в Україні відзначають два суміжних свята – День волонтерів та День благодійності. У нашому районі є багато людей, які охоче відгукуються на допомогу. Можуть і хочуть працювати фізично, підтримувати фінансово, а при потребі й морально. Піклуються про тварин, підтримують наших бійців на передовій, збирають кошти для хворих діток, допомагають самотнім стареньким. І все це роблять без користі для себе.

Мар’яна Рева (зліва) та Юлія КУТИК з лікарняними клоунами

«СКАРБНИЦЯ НАДІЇ»
Турбота про хворих дітей, моральна підтримка батьків та допомога у зборі коштів – усім цим займається благодійний фонд «Скарбниця Надії» на чолі з головою Мар’яною Ревою. – Почалося все зі здачі крові для онкохворої дівчинки, та моя кров не підійшла. Тоді я почала шукати донорів, виявилося, що це дуже важко – знайти здорову людину потрібної групи крові, яка хоче її здати. І так поступово мене «затягнуло», тож я вже дев’ять років цим займаюся, – розповідає жінка. Найважчим у своїй роботі Мар’яна вважає знайомство з батьками нових дітей, які потрапляють в онкогематологічне відділення.
Окрім Мар’яни фонду допомагає близько п’ятдесяти волонтерів, але потреба у помічниках є завжди. Серед них є надзвичайно важлива людина здолбунівчанка Оля Шатілова, яка сім років є координатором руху донорів крові для онко­хворих діток. – Волонтерство моє почалося вісім років тому, коли випадково побачила публікацію в газеті з проханням про допомогу онкохворому хлопцю. Домовилася про зустріч з Мар’яною Ревою, а згодом створили благодійний фонд, розподілили обов’язки, мені випало займатися пошуком донорів крові, – згадує Ольга. За ці роки вдалося зібрати велику базу донорів, тому з минулого року ми запустили проект для допомоги у пошуку донорів для дорослих пацієнтів з різними хворобами. – Але базу даних потрібно постійно оновлювати, бо люди хворіють, переїжджають. Тому всіх, хто може, просимо – здавайте кров, не будьте байдужими, – закликає координатор Оля Шатілова.
Також фонду допомагає десять лікарняних клоунів «Червоні носи», які розважають діток, що потрапили до лікарні. У Рівненську обласну дитячу лікарню клоуни почали приходити найчастіше. Після цього «Червоні носи» вирішили допомогти організувати команди лікарняних клоунів в інших містах України. Тепер діток веселять та підбадьорюють не тільки у Рівненській лікарні. До прикладу, в одній з лікарень Львова координує такі виходи наша землячка Катя Ридош із Цуркова.

Отець Василь у відділенні Рівненської онкогематології

СВЯЩЕНИК-ВОЛОНТЕР
Ще один наш земляк активно допомагає хворим та дітям з особливими потребами. Це мізочанин протоієрей Василь Начев, який заснував соціальний відділ при Рівненській єпархії УПЦ. Робота відділу полягає у допомозі дітям-інвалідам, малозабезпеченим сім’ям та людям, які потрапили у складні життєві обставини. Священик організовує поїздки до джерела Святої Анни, Почаївської Лаври, лялькового театру. Тісно співпрацює з відділенням Рівненської обласної клінічної лікарні, тому при потребі допомагає. Організовує різні свята для особливих та малозабезпечених дітей. – Якщо хтось з людей просить про допомогу, то ми ніколи не відмовляємо – скільки можемо, стільки коштів і даємо, - говорить о. Василь.
Соціальний відділ залучає до співпраці усіх бажаючих. Майже у кожному районі є волонтери. Так священику з нашого району допомагає здовбичанка Сніжана Король. Вона вже два роки підтримує роботу соціального відділу, і пригадує як все починалося, – одного разу пролунав дзвінок від отця Василя, який запропонував поїздку з дітьми-інвалідами до джерела Святої Анни. Там я проводила заняття з дітьми та батьками, було багато знайомств, які перевернули мою свідомість. А ще важко сприймати біди людей, буває, що від них вчишся бути мужнім, – розповідає Сніжана. Хоча волонтером себе не вважає, каже, що таке звання ще не заслужила. Стверджує, що вона просто помічник людей, що роблять добро. Окрім цього допомагає нещодавно створеній ГО Батьків дітей з інвалідність «Джерело життя».

Це стосуватиметься десяти прикордонних областей терміном на 30 днів – з 28 листопада по 28 грудня. Зокрема, це Вінницька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Харківська, Чернігівська, Херсонська, а також внутрішні води Керченської акваторії.

В неділю 25 листопада в акваторії Азовського моря біля Керченської протоки російський агресор атакував наші кораблі, зокрема два українські малі броньовані артилерійські катери «Нікополь» і «Бердянськ» та рейдовий буксир «Яни Капу», які направлялися з Одеси до порту в Маріуполі. Росіяни відкрили вогонь, захопили кораблі та військових. Є шість поранених. Загалом у полоні 24 військових. Через «Червоний хрест» відомо, що поранені моряки перебувають у лікарні в Керчі, два у тяжкому стані. Узятих в полон моряків наразі вже судять.

Декілька тижнів роботи, і на місці поховання коменданта ОУН під псевдо «Хресний» у Гільчі Першій постав пам’ятник. Працювали над його облаштуванням наші земляки. А минулої неділі зійшлися люди, щоб вшанувати пам’ять героя.

Того дня на гільчанському кладовищі зібралося понад два десятки громадян. Прийшли, аби взяти участь в освяченні пам’ятника на місці поховання коменданта ОУН, місцевого священика Павла Назарчука («Хресного»).
Чин освячення здійснив благочинний Здолбунівського благочиння протоієрей Павло Джура. По тому представники влади та громадськості виголосили промови.
Упорядковували могилу коменданта ОУН небайдужі жителі району цієї осені. Фінансував виготовлення та встановлення пам’ятника депутат нашого округу Олександр Дехтярчук.
– Про могилу героя було відомо ще у 1990-х. Проте можливість її впорядкувати з’явилася лише зараз, – розповів сотник Здолбунівської сотні самооборони Юрій Пшеничний.

У суботу, 24 листопада, вшанувати мільйони заморених голодом українців здолбунівчани зібралися біля пам’ятного знака Жертвам голодоморів та політичних репресій. На скорботному заході були присутні представники районної та міської влади, чимало інших людей, які попри холодну погоду, прийшли помолитися за душі загиблих.

 


Представники духовенства відслужили літію, ведучі символічно роздали присутнім шматочки хліба. До пам’ятного знака поклали сніпки пшениці та запалили лампадки. Свідомі громадяни запалили свічки пам’яті на підвіконнях своїх домівок.
Того ж дня, насамкінець меморіального заходу, його учасники зібралися у підземеллі Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею, де також помолилися за упокій українців, загиблих під час геноциду, спланованого тодішньою владою.
Марина КОЛОДИЧ
Фото автора

Здовбичанин Юрій Шадий, який є головою окружної Пластової Ради Рівненської округи, отримав почесну грамоту Верховної Ради України. За вагомий внесок у розвиток пластового руху та національно-патріотичне виховання. Вручення проводили під час Крайового Пластового з’їзду у Києві.

Юрій п’ятнадцять років у пластовій організації, два з яких є головою окружної Пластової Ради. Він розповідає, що протягом цих років за державною програмою пластовий рух мало підтримувався.
– Тому приємно, що цією грамотою фактично визнано на державному рівні успіх нашого інноваційного проекту з розвитку пластової методики у системі освіти. Цю методику вперше в Україні ми почали випробовувати у Здовбицькій школі, а остаточно закріпили успіх у Рівненському районі, - зазначає Юрій.
Це один з перших кроків вперед, але дуже незначний, адже для розвитку пласту необхідна зацікавленість з боку держави, та фінансування. Тоді пластування стане доступним та цікавим для багатьох людей.

Поліція нагадує, що з січня 2019 року набере чинності Закон Украї­ни «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яким вводиться кримінальна відповідальність за насильство в сім’ї.

Отож, домашнім тиранам загрожуватиме відповідальність у вигляді громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, або арешт на термін до шести місяців, або обмеження волі на термін до п’яти років або позбавлення волі на термін до двох років. Крім того, цим Законом запроваджуються нові запобіжні та захисні інструменти для постраждалих від домашнього насильства. Дія законодавства поширюватиметься на значно ширше коло осіб, незалежно від факту їх спільного проживання.
До спеціальних заходів з протидії домашньому насильству належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника; обмежувальний припис стосовно кривдника; взяття на профілактичний облік кривдника та профілактична робота з ним; скерування на проходження програми для кривдників.

Концерт гурту “Хорея Козацька” відбувся цього понеділка у Здолбунівському БКЦ. Хоч, власне, й не просто концерт. А майже тригодинне дійство з живою і життєдайною музикою, мандрівка у часі й просторі. У залі просто вирували емоції. Було сумно й водночас піднесено, щемно боляче, зворушливо й оптимістично. Лишитись просто собі глядачем було неможливо, бо завдяки мистецтву цих музикантів отримуєш міцнющий заряд якоїсь особливої енергії. Вона спонукає думати, вірити в Україну, діяти, дає змогу відчути силу єдності. Програма, яку гурт представив, була не просто вервечкою з пісень. До кожної з них керівник “Хореї Козацької” заслужений артист України Тарас Компаніченко подав преамбулу - розповів про авторів слів і музики, про події епохи, в яку цей твір написаний, про те, як з часом трансформувався його текст. Учасники гурту “серцем, устами, душею й ділами” служать Україні, вірять у те, що несуть людям. Музиканти пообіцяли за деякий час знову виступити у нашому місті.
Про творчість “Хореї Козацької” - в інтерв’ю з керівником ансамблю.

Ансабль “Хорея Козацька” не раз виступав у зоні бойових дій на Сході України. Ансабль “Хорея Козацька” не раз виступав у зоні бойових дій на Сході України. У серпні 2014-го гурт у Щасті співав для “Айдару”. Артисти і воїни обмінялися прапорами з автографами. Той, що лишився на фронті, зберігав досі друг Захар, наш земляк. Він приніс прапор на концерт у Здолбунові. Зустріч вийшла зворушливою. А в пам’ять про полеглих прозвучала  “Дума про Савур-могилу” Тараса Компаніченка.

- Тарасе Вікторовичу, найперше хочу подякувати Вам та іншим учасникам гурту за емоції, думки й відчуття, пережиті під час концерту. Для багатьох моїх земляків, присутніх сьогодні у залі, мистецтво “Хореї Козацької” беззаперечно стало відкриттям. Що надихнуло обрати саме такий стиль виконання?
- Насправді почалося все просто - із захоплення кобзарством – справжнім, автентичним. У складі ансамблю є люди з числа засновників Київського кобзарського цеху. А наш кобзарський цех займається не лише тим, що відтворює давні музичні інструменти. Прагнемо відродити й донести людям стилістику виконання та репертуар кобзарів, лірників і бандуристів давніших, різних часів. У їхньому доробку є чимало творів, яким належить особливе місце в українській культурі - це псальми, канти, думи, історичні пісні. Намагання правильно, а головне правдиво, атрибутувати, якого саме часу є той чи інший твір, теж спонукало глибше зайнятися старовинною музикою.
Інші ансамблі старовинної музики в Україні існували і зараз суть, але була потреба створити колектив, який показував би саме лицарську українську культуру. І це реалізувалося в ансамблі “Хорея Козацька”. Тобто можна сказати, що наш гурт - це об’єднання однодумців, які втілюють ідею поширення лицарської шляхетної української культури. У європейському контексті, світовому.

Зал слухав «Хорею Козацьку» стоячи...


- А чи легко було знайти цих музикантів-однодумців? Чи змінювався склад гурту з часу його створення у 2005 році?
- Особливістю нашого колективу є те, що кожен його учасник не тільки чудовий вокаліст, а ще й професійно грає на музичному інструменті або й кількох. Ви мали змогу побачити це під час концерту. Сьогодні на сцені працювали Максим Бережнюк (духові, сопілки, флейта, вокал), Михайло Качалов (фідель, вокал), Ярослав Крисько (вокал, віуела, ударні), Сергій Охрімчук (вокал, скрипка), Северин Данилейко (вокал, віолончель). Якщо говорити про мотивації до об’єднання у “Хореї Козацькій”, то вони різні. У когось це прагнення до професійного саморозвитку, у когось, як от у Михайла Качалова, давній інтерес до світової старовинної музики, хтось зацікавився через спільну працю в інших творчих колективах. Наприклад, чудовий сучасний український композитор і поліінструменталіст Данило Перцов грав стародавню музику задовго до участі в “Хореї козацькій”, ми разом працювали в ансамблі Костянтина Чечені. І події часів Помаранчевої революції, і наша співпраця надихнули його повірити в те, що українська стародавня музика дійсно цікава людям і її варто поширювати. Зараз Данило активно працює як композитор, тому має перерву у виступах з нами.

Але те, як вона складеться, напряму залежить не тільки від суспільних обставин та твого особистого вибору, а й від людей, які стрінуться на шляху. Це засвідчує  і життя Тетяни Савеліївни Підгайської (Комаш). Вона народилась на Гомельщині, у селі Мокіш Хойніцького району 27 вересня 1926 року. Була ще дівчиною-підлітком, коли почалась війна, яка принесла їй страх, страждання і довгу розлуку з рідним домом -  остарбайтерську працю в далекій Німеччині. Спогади Тетяни Савеліївни, з якими нині пропонуємо ознайомитись читачам - правдива розповідь живого свідка історії.

Нині Тетяна Савеліївна Підгайська серед тих наших земляків, заради яких Рівненський відокремлений підрозділ ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність» втілює проект «Служба медико-соціальної допомоги на дому, організація зустрічей та дозвілля 20 жертв націонал-соціалізму у Здолбунові та Переяслав-Хмельницькому». Його фінансує німецький фонд «Пам’ять, відповідальність, майбутнє». Жінку постійно у межах проекту навідують волонтери, медичний і соціальний працівники Рівненського ВП ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність». Нині Тетяна Савеліївна Підгайська серед тих наших земляків, заради яких Рівненський відокремлений підрозділ ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність» втілює проект «Служба медико-соціальної допомоги на дому, організація зустрічей та дозвілля 20 жертв націонал-соціалізму у Здолбунові та Переяслав-Хмельницькому». Його фінансує німецький фонд «Пам’ять, відповідальність, майбутнє». Жінку постійно у межах проекту навідують волонтери, медичний і соціальний працівники Рівненського ВП ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність». На знімку -  керівник названого вище проекту Л. Д. СУКОВАТА та гості-доброчинці з міста Катвейк (Нідерланди) під час зустрічі з Т. С. ПІДГАЙСЬКОЮ.

- Моє рідне село дуже мальовниче. Вулиця, на якій мешкали, одним кінцем виходила по-суті в ліс. Простір… Мали великий садок. Батько висадив його так, щоб нам, дітям, було де бігати й гратися. Нас підростало семеро сестер і братів. До війни не бідували - батько мав престижну роботу, працював бухгалтером. Ми ходили до школи, а після уроків допомагали батькам по господарству. На селі клопотів завжди багато, треба трудитися - інакше не проживеш. Я, навчаючись у школі, відвідувала чи не всі гуртки, які там діяли. Тож до війни уже багато чого вміла.


З двадцять восьмого листопада для православних вірян розпочався особ­ливий період - Різдвяний піст. Триватиме він сорок днів і завершиться шостого січня з появою на небі першої зірки - у Святвечір, коли українці зберуться родинами за кутею в очікуванні світлої новини про народження Христа-Спасителя. Про те, чим є піст по своїй суті, як правильно й треба під час нього поводитись, а як чинити не  варто, нашим читачам погодився розповісти ієрей Миколай (Черняк), клірик здолбунівського Свято-Петро-Павлівського храму УПЦ КП.

- Отче, наскільки строгим є нинішній піст?
- Згідно з канонами Церкви, Різдвяний піст є більш послабленим, ніж Великий. Чому? Бо нині по суботах та неділях вірянам дозволяється споживати рибу. Під час Великого посту вживати її можна було лише у Вербну неділю і на Благовіщення.
- Чому тривалість Різдвяного посту становить саме сорок днів?
- Це запитання віряни задають доволі часто. Тривалість Різдвяного посту символічна. Це прообраз того, як Мойсей у Старому Завіті сорок днів постив перед тим, як отримати від Бога десять заповідей. Так само й ми постимо сорок днів, бо маємо зустріти народженого Спасителя, який дасть нам Нову Заповідь, ті заповіді, які не були в Старому Завіті.

Гостей свята вітають вихованці садочка

Одному з найбільших садочків Здолбунова виповнилося сорок років. З дня відкриття у садочку трудяться його завідуюча Тетяна Леонідівна Назаренко та чимало інших працівників. Випускниками «Ладоньок» стали вже майже п’ять тисяч вихованців. Колектив садочка і далі плідно й натхненно працює над вихованням дошкільнят.

Свято з нагоди ювілею «Ладоньок» відбулося шістнадцятого листопада. Того дня у дошкільний навчальний заклад завітало багато запрошених гостей. Були серед них випускники різних років, представники влади та депутати різних рівнів. Кожен з них мав можливість привітати колектив садочка. Окрім приємних слів, подяк та подарунків, чимало педагогів отримали почесні грамоти за вагомий внесок у розвиток освіти, професіоналізм та сумлінність у трудовій діяльності.

Колектив ДНЗ «Ладоньки»


Сорок років на посаді керівника - це довгий і не зав­жди легкий шлях. Проте Тетяна Леонідівна жодного дня не жалкувала, що обрала саме такий. Вона пригадує, коли закінчувала інститут, то один з викладачів зазначив, що з неї вийде хороша завіду­юча. Але тоді вона про це й не думала.

Тетяна Леонідівна Назаренко

 


- Після закінчення Рівненського педагогічного інституту трохи пропрацювала викладачем у Немирівському педучилищі, а потім повернулася з сім’єю до Здолбунова. І тодішній заступник райради запропонував посаду завідуючої. Мені якраз виповнилось 25. Я не знала, що буду робити з таким великим садочком, це ж купа справ, було трохи страшно… Але помаленьку все пішло, - розповідає завідуюча. І зізнається: якби час повернути назад, то обрала б цей шлях знову, бо робота їй до душі. Хоч у деяких моментах важко бути керівником, особливо господарем-жінкою, адже всяке трапляється. І труби може прорвати, і води чи опалення не стати серед зими. Також, за словами Тетяни Леонідівни, важливо вміти керувати колективом, зважати, що кожен працівник має свій характер. Тож вона ніколи не опускає рук, має прекрасний девіз: «Колектив такий, який його керівник».

Два свята, День працівників сільського господарства та обжинки, гучно відгуляли у Глинську минулої неділі. Влаштували чудовий захід з розвагами для дітей та концертом для сельчан ФГ «П’ятигірське» та ПСП ПП «Здолбунівське».

Ще зранку у приміщенні сільського будинку культури дітей розважали запрошені з Рівного аніматори. Під час програми «Фіксики в гостях у друзів» вони грали з малечею у веселі ігри, танцювали, відгадували загадки та показали захопливе бульбашкове шоу. Згодом тут же відбувся святковий концерт, який зібрав повен зал глядачів. Між виступами місцевих артистів - гуртів «Калинонька», «Швагри мирові» та сольних виконавців - для присутніх провели розіграш лотереї. Тож на тих, хто зареєструвався і отримав щасливий номер, чекали такі приємні призи, як запаси гречки, пшениці та кукурудзи, вирощеної на полях ФГ «П’ятигірське», а також фен для волосся, чайник, різноманітне кухонне приладдя, продукти. Головним призом став мішок цукру. Провели святкову лотерею заступник голови ФГ «П’ятигірське» Ольга Кулай та інженер-землевпорядник Катерина Блащук. Вони ж були відповідальними за організацію та проведення святкових заходів.


Також під час свята вручили відзнаки аграріям району. Зокрема грамотами Глинського сільського голови нагородили генерального директора ПП «Компанія «Автоленд» Станіслава Середюка, директора ПСП ПП «Здолбунівське» Пет­ра Кравчука, голову ФГ «П’ятигірське» Юрія Казмірчука, голову ФГ «Орхідея-М» Валерія Назаревича, голову ФГ «Дім хліба» Миколу Свірчука, голову ФГ «Компроміс» Олега Болотнюка, керуючого відділком ПСП ПП «Здолбунівське» Миколу Вербицького.
Як зазначив Юрій Казмірчук, таке свято планують відтепер проводити щороку.


– Цьогоріч ми разом з нашим дуже хорошим сусідом ПСП ПП «Здолбунівське» вирішили започаткувати святкування обжинок та Дня працівника сільського господарства у Глинську. Відроджуємо стародавні звичаї і відзначатимемо це свято щороку. Хочемо подякувати вам, дорогі наші працівники, за роботу. Низький уклін вам. Зі святом! – зазначив Юрій Казмірчук.
А Петро Кравчук наголосив, що й надалі у господарстві допомагатимуть сільській громаді.

Щороку в четверту суботу листопада в нашій країні відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Нині маємо гіркі 85-ті роковини трагедії України - Голодомору 1932-1933 років.

По всій країні відбуваються масштабні меморіальні заходи під гаслом «Ми пам’ятаємо! Ми сильні!». Адже за час геноциду померло майже чотири мільйони українців, а кількість ненароджених становить понад шість мільйонів людей. Двадцять чотири країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Тому не тільки в нашій державі, а й за її межами першого вересня стартувала Міжнародна акція «Запали свічку пам’яті», яка упродовж 85-ти днів проходить у 85-ти куточках світу. Головна мета цієї акції - об’єднати українців усього світу та іноземних громадян задля пам’яті про один з найбільших злочинів ХХ століття. Акції єднання відбуваються щодня у різних містах та країнах світу, а завершаться у Києві в День пам’яті жертв голодоморів.
У Здолбунові скорботний захід відбудеться у суботу, 24 листопада, біля пам’ятного знака Жертвам голодоморів та політичних репресій, що по вул. Грушевського. Початок о 15.30. Цього ж дня о 16.00 жителі нашого району долучаться до акції «Запали свічку пам’яті».

Тарас БІЛЬЧУК

П’ять років минає відтоді, як на київському Майдані спалахнули постріли. У ті трагічні дні беззбройних людей, які відстоювали європейські цінності, поливали крижаною водою, викурювали вогнем і димом. Врешті Майдан омили кров’ю. Усе, що відбувалося тоді в центрі столиці України, яскраво передає світлина, яка на шпальтах різних видань облетіла весь світ. На ній - закривавлене чоло мужнього чоловіка. Це фото стало своєрідним символом Майдану, як і сам герой знімку. Та чи впізнав хто у ньому Тараса Більчука - нашого земляка, художника родом з села Коршів?

Тарас Миколайович Більчук - не тільки талановитий, всесвітньо відомий художник, а й видатний громадський діяч, щирий пат­ріот своєї держави. Під час навчання у Львові він був одним з ініціаторів заснування «Студентського братства». У 1990-му дванадцять днів голодував в ході відомої «Революції на граніті».
Бажання відкрити для себе світ за межами України спонукало молодого художника переїхати до США. Там йому вдалося створити власну студію «Vision &Art». В Америці Тарас Більчук провів понад десять років, але навіть там намагався у своїй творчості висвітлювати історичні події української землі. Мистецькі справи художника в Америці йшли досить вдало - картини замовляли і купували, організовували виставки та покази його робіт. І все ж бажання повернутися до рідної країни не полишало художника. Він говорив: «Я ніколи не вважав Америку своїм новим домом. Я був душею в Україні. Всі ті 13 років я мешкав у США тимчасово, адже завжди хотів додому».

Ганна ПУШКА зі своєю доглядальницею Надією МОХНАЧУК

Щоразу вражає і водночас радує, коли чую, що хтось відсвяткував чи готується відзначати своє 100-річчя. Цей ювілей, цю подію можна назвати найвеличнішою в житті людини. І не тільки її самої, а й  усіх її рідних, друзів, місцевої влади і держави в цілому.

Дуже приємно писати, що 2 грудня 2018 року свій ювілей, свій сотий день народження святкуватиме підопічна КЗ «Здолбунівський будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів» Ганна Степанівна Пушка. Вона прожила дов­гий і тяжкий вік. Це сьогодні її життя - прості будні підопічної будинку-інтерату: підтримка та кваліфіковане обслуговування з боку молодшого медичного персоналу, медсестер і лікарів; поживне харчування; забезпеченість предметами побуту й одягом. Бо держава дбає про людей, які перейшли на повне державне утримання, і виділяє необхідні для цього кошти. Але так у долі нашої ювілярки було не завжди.


Народилась Ганна Степанівна у 1918 році в селі Мала Глушиця Куйбишевської області Росії. Жінка жартує, що було це «ще за царя Гороха». Утім, часи тоді були буремні: перемогли, знищивши царську родину, більшовики. Загалом історичні події постійно впливали на її долю та й життя всієї їхньої родини, яку «кидало» з країни в країну.
Так, у 1921 році, після підписання «Ризького миру», батьки Ганни Степанівни опинилися в селі Осова Влодавського р-ну польської держави. Тож 4-класну освіту жінка здобувала в польській школі. Але й нині з великою пошаною згадує свою першу вчительку - Клементину. Розповідає, що була вона інтелігентною, порядною, витриманою, доброю і дуже розумною. Навчала тоді два класи до обіду, а два по обіді.