31 травня пішов з життя знаний на Рівненшщині і за її межами поет, добра і щира, працьовита людина, давній і надійний друг і дописувач нашої газети Василь Олександрович Ярмолюк. Його проникливі, сповнені глибокої лірики вірші часто друкувалися на шпальтах “Нового життя”. Вони були і залишаються наче чистий, спокійний струмок, який тече, здається, з глибин землі. Він живиться нею, виблискує на її поверхні усіма барвами природи і впевнено вливається в Ріку життя, що одночасно і є Поезією.
У різні роки з-під пера Василя Олександровича вийшли у світ збірки поезій “Холодні роси”, “У хащах долі”, “Вереснева віть”, “Невідворотність”, “Колосилася доля”, “Квітують мальви”, “Зламані лозини винограду”.
У нього було ще багато задумів і мрій, залишилося чимало неопублікованих поезій, які могли і складуть ще не одну книжку. Та сам він, на жаль, уже не зможе взяти їх у свої натруджені руки.
23 вересня йому виповнилося б 78. Але він і в такому віці був завжди молодий душею і серцем. Коли читаєш його вірші, здається, що про свою любов до життя, до оточуючих, до всього, що навколо нас, заявляє молода людина.
А ще багато його віршів можна було б назвати заповітом для всіх, хто продовжує жити на цій землі.
Стараймось, друзі, мудрість берегти,
Щоб мали змогу вникнути у сутнє.
Шануймося на марші до мети,
Не розгубімо віри у майбутнє.
Це рядки з його останньої прижиттєвої поетичної збірки.
Світла Вам пам’ять, Василю Олександровичу. Хай земля буде Вам пухом.
Колектив редакції газети “Нове життя”.
