Команда «Локомотив» Здолбунів. У верхньому ряду (зліва направо) другий – О. СЕРГІЄНКО.

Олександр Петрович Сергієнко народився 20 червня 1938 року в місті Червоноармійськ Донецької області у робітничій сім’ї. Мав ще сестру. Їхнє покоління справедливо можна назвати дітьми війни. Адже Олександру, коли грянула війна, виповнилося всього три роки і все його раннє дитинство припало на жорстоку, сповнену незгодами, воєнну пору. Нині усі ми, від наймолодших до найстарших в Україні, на жаль, теж бачимо і сповна усвідомлюємо, що війна – дуже жорстока дійсність.
Шкільні роки О. Сергієнка промайнули також в екстремальних умовах - країну відбудовували з руїн. Характерними рисами того періоду були голод і розруха. Але ця, сповнена випробувань, школа життя сприяла формуванню в Олександра та його однолітків твердого, бійцівського характеру.
Після закінчення шкільного навчання і здобуття середньої освіти Олександр з 1956 по 1958 рік служив в армії. А в наступному, 1959 році, вже грав за дубль команди майстрів «Крила Рад» м. Куйбишев (теперішня Самара) і вступив на факультет фізичного виховання Харківського державного педагогічного інституту ім. Григорія Сковороди. У цьому ж виші на хімічному факультеті навчалась майбутня дружина Олександра Валентина Тимофіївна. Вони побралися в липні 1964-го.


Олександр СЕРГІЄНКО.

До Здолбунова Олександр Сергієнко приїхав за направленням уже молодим дипломованим спеціалістом. І з 1 вересня 1964 року розпочав свій трудовий шлях на посаді тренера з футболу у новоствореній дитячій спортивній школі.
Перше тренування секції футболу мало відбутися у будівлі місцевого костелу. Тоді, в 1964 році, влада забрала приміщення костелу у католицької громади і передала його новоствореній ДСШ. Наставник юних футболістів відмовився проводити тренування у костелі і повів своїх вихованців на стадіон. Саме там ми і займалися до початку зими, а з настанням найхолоднішої пори року перейшли тренуватися у спортзал Здолбунівської СШ № 4. У той час ми, дітвора, вихована в дусі атеїзму, ще не могли гідно оцінити вчинок свого тренера, всю сміливість і неординарність його дій зрозуміли лише згодом, через багато років. Приміщення ж костелу тоді передали на баланс торговельної організації, і невдовзі в ньому облаштували магазин з продажу меблів.

Посвідчення представника оргкомітету «Олімпіади-80».


З отих перших тренувань в пам’яті лишились приємні спогади, бо основоположними у ставленні тренера до нас, вихованців, були справедливість, вимогливість і дисципліна. Вже на перших заняттях стало зрозуміло, що дисципліна в групі - одна для всіх, «любимчиків» не буде. Миттєво «виліковував» тренер і прояви «зіркової хвороби». Це зараз її так називають, а в ті часи означали колоритним словом «піжонство». Як засвідчило згодом саме життя, ніхто з тодішніх вихованців тренера Олександра Петровича Сергієнка цієї «інфекції» не підхопив. Напевно, це одне з основних його досягнень як тренера й вихователя. До знакових спортивних здобутків О. Сергієнка без сумніву належать організація та проведення на високому рівні першості району з футболу серед шкіл. У сезоні 1965 року в цих змаганнях брали участь 12 команд. Ігри першості відбувалися в суботи-неділі. І це були повноцінні матчі. Про звільнення від уроків у школярів-футболістів навіть думок не виникало. Колись ми просто не уявляли, що все може бути організовано по-іншому. Теперішні реалії дають змогу зрозуміти, наскільки щасливими були в спортивному плані.
Сучасна організація аналогічних змагань є, мабуть, вершиною піару в стилі «Фейсбук». Футбольна першість району серед шкіл проводиться за два дні серед тижня. Зважаючи на дефіцит часу, тривалість матчів по 20 хвилин, тобто два тайми по 10 хвилин. Отака вона сучасна вдосконалена формула проведення змагань. Якщо хтось, прочитавши ці рядки, скаже, що це ностальгія за минулим, то нехай запитає у сучасних дітей, за яким принципом вони хотіли б змагатися. Але це – відступ. Повернімося до головної теми.
У тому ж таки 1965 році, з ініціативи газети «Комсомольская правда», було започатковано всесоюзний турнір серед дитячих футбольних команд під назвою «Шкіряний м’яч». Тож упродовж всього спекотного літа, навіть під час своєї відпустки, Олександр Петрович займався проведенням міських змагань. Це був справжній дитячий футбол! За перемогу боролись понад 30 команд. Матчі проходили на стадіоні «Локомотив». Першу гру розпочинали о 8.00, останню впродовж дня - о 19-тій.
У 1965 році до Здолбунова переїхала дружина Олександра Петровича. У червні в них народилась донька - Оля. Однією з найнагальніших проблем для сім’ї стала житлова. Звісно, тренера, як молодого спеціаліста, зареєстрували у відповідній черзі, але реальної перспективи отримати житло це не давало. Бо у тій самій черзі набагато довше очікували квартир такі ж, як він, спеціалісти. Хоч деякі з них, за своїм стажем, були уже не молодими спеціалістами, а радше, ветеранами. Черга практично не просувалася, та альтернативних варіантів, на жаль, не було. Але нашому тренеру випав шанс, яким було б гріх не скористатися.
Олександр Петрович, крім основної роботи тренера ДСШ, так би мовити за сумісництвом, грав за місцеву команду «Локомотив» Здолбунів. Про рівень його майстерності красномовно свідчить наступний факт. У 1966 році начальник Ковельського локомотивного депо Михайло Григорович Таран, великий шанувальник футболу, переманив О. Сергієнка в Ковель. Основним аргументом при цьому стала обіцянка вирішити житлову проблему спортсмена. Потрібно віддати належне - Михайло Таран свого слова дотримав. Відповідно чинив Олександр Сергієнко. Він працював у школі і грав за команду «Локомотив» Ковель. А її спортивне життя в той період відзначалось насиченістю й успіхами: у 1970 році «Локомотив» Ковель став чемпіоном Волинської області, у 1971-у - володарем кубка Волинської області. Ніхто не заперечить, що у цих здобутках є вагома заслуга й Олександра Сергієнка.
Згодом, у 1980-му, він брав активну участь у підготовці та проведенні Олімпійських ігор.
У 1982 році підступна онкологічна хвороба порушила звичне життя родини спортсмена. Олександр Петрович переніс три важкі операції, але здолати недугу йому не судилося. Першого січня 1984-го року він відійшов у засвіти. Поховали Олександра Сергієнка у місті Ковель.
Юрій МЕЛЬНИК,
Володимир МОРОЗОВ,
м. Здолбунів.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити