Селом прокотилася новина, що Хомчикова Ніна виходить заміж. Хоча не так давно жінка поховала чоловіка, проте така звістка не дуже й здивувала односельців. Жили як кіт з собакою. Ще замолоду чоловік почав випивати, а потім втратив на пилорамі  руку. Так що Ніна все життя сама тягла господарство на собі, бо ні доброї поради, ні допомоги від чоловіка не мала. Але, як заведено в селі, – терпи, скільки віку відведено.

А от про її нинішнього нареченого – Степана із сусіднього села, розповідали неабищо. Поховав чоловік уже дві дружини. Діти розлетілися десь по світах. От чоловік засумував тяжко та з тої туги помирати надумав. А щоб не завдавати нікому зайвого клопоту, вирішив про власний похорон подбати заздалегідь. Отож про все вирішив домовитися з сусідами, щоб не було пізніше непорозумінь.
Зайшов спершу до Олени Котенко, яку знали в селі як добру куховарку: жодне весілля, похорони, проводи чи хрестини без її участі не відбувалися. Скрізь вона давала лад, всього було наварено-напечено вдосталь, впору та й зі смаком. Олена спочатку неабияк здивувалася пропозиції Степана, але коли він залишив їй завдаток, суму чималеньку, то чом не погодитися. Чоловік розказав, які є в його господі припаси, а що доведеться прикупити, бо, наприклад, кум Петро любить холодець зі свинячих ратиць, то нехай вже посмакує та пом’яне безневинну душу. А з сусідом Миколою не раз пили чарку, закушуючи картоплею з грибами, то нехай і для нього напатрає цієї страви, щоб не забував свого приятеля. Бо може, доведеться зустрітися на тому світі, то щоб образ не було. А ще хотів, щоб і голубці були, бо сам любив ними ласувати.


Отак, домовившись з Оленою, попрошкував до Івана Ярмоленка. Той жив поряд із кладовищем, і вже хто як не він міг порадити, де ліпше викопати яму для небіжчика, щоб лежати було спокійно та затишно… І з ним Степан по-дружньому все обговорив, потім чоловіки цю справу замочили, бо замовник прийшов не порожняком, а із чверткою горілки, а далі пішли вибирати місце: щоб і сусідство було неабияке, а все люди достойні, а не якісь непутящі, бо ж хто знає, як воно на тому світі, може, доведеться з кимось словом перемовитися.
Все владнавши, вибрав добре дерево, відвіз на пилораму й замовив труну. Сам і мірку із себе зняв, бо чоловік нівроку високий. Завіз до газозварника металеву трубу, щоб і хрест був підходящий. Всім виконавцям замовлення був поставлений добрячий могорич, щоб не згадували поганим словом. Коли все було зроблено, під’їхала підвода, запряжена баским конем в яблуках. Саме його вже давно запримітив і виписав Степан у колгоспного голови. Ось і труна, і хрест уже на возі, які сам «покійник» і повіз до власного двору.
В призначений день у Степана зібрався люд – поминали і за дев’ять, і за сорок днів. Котенчиха вже постаралася та наготувала всього: і що замовляв «небіжчик», і що ні. Сам Степан трохи полежав у труні зі свічкою в руках, щоб все виглядало, як насправді, а потім, нічого робити, встав та й сів за стіл – дуже вже все наготовлене ніздрі лоскотало.
Але пройшов день-другий, минав тиждень за тижнем, а смерть навіть не збиралася заглядати до Степанового обійстя. Чекаючи на «гостю», чоловік помалу став наводити лад у господарстві, яке останнім часом занедбав – хотів, щоб після нього залишився повний порядок.
Труна спочатку стояла, як і належить, посеред хати, але часто-густо Степан за неї перечіплювався, то якось не втерпів та посунув її вбік.
За щоденними клопотами чоловік ніби помолодшав, все частіше можна було його побачити між людьми. І чи то так самотньо йому було, чи то натомість «старої з косою» до чоловіка на старості років завітав малий Купідон, але невдовзі Степан… посватався. Хомчикову Ніну порадили йому добрі люди: і сама ще молодиця нівроку, і господиня неабияка. А вона довго й не думала – дала згоду. І вже за тиждень покинула свою хату, забрала всю живність і перебралася в сусіднє село до Степана.
Щоправда, «молоде» подружжя щось довгенько притиралося одне до одного. Якось Ніна, було, навіть зібрала все своє добро на віз і, прив’язавши до нього бичка, повернулася до своєї хати. А звинувачувала в цьому труну, яка все ще стояла в хаті під ліжком, припадаючи пилом.
Проте наступного дня з’явився до неї Степан з букетом квітів, чого в селі не так часто й побачиш, і Нінине серце пом’якшало. Повернулася. А труну, щоб не заважала подружньому щастю, воскреслий «покійник» виніс на горище. Каже, що дуже зручно зберігати там сушанину – з неї ж бо Ніна такий добрий узвар готує.
Яна ЗАМКОВА

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити