Анатолій ЗАХАРЧУК

Свого часу, щоб здобути професію залізничника, він покинув рідний дім на Хмельниччині та вирушив до Здолбунова. І вже понад тридцять років працює у нашому місті на залізниці. Тут знайшов своє кохання і вибудував кар’єру. Нині Анатолій Захарчук - заступник начальника Моторвагонного депо Здолбунів. А починав свій трудовий шлях помічником машиніста.

Зацікавився роботою залізниці Анатолій Захарчук зовсім юним. Розповідає, що вчитися на залізничника вирішив, спостерігаючи за рухом поїздів у Рівному, куди приїздив з рідного села Добрин, що на Ізяславщині Хмельницької області, в гості до рідні. Тож, де саме здобувати омріяний фах, довго не думав – рушив до міста залізничників – Здолбунова. Тут у ПТУ Анатолій вивчився на помічника машиніста тепловоза. Згодом закінчив Львівський технікум залізничного транспорту. Працював на різних потягах спершу помічником машиніста, потім – машиністом.
- Для мене машиніст - це найромантичніша професія на залізниці. Багато їздиш, чимало бачиш. Не самі лишень гайки і ключі, якщо тільки на місці працюєш. А так їдеш і з людьми знайомишся, і місцевість різну бачиш, - розповідає Анатолій Захарчук.


За час своєї праці на сталевих магістралях пан Анатолій об’їздив багато міст: Луцьк, Ковель, Львів. Побував і в сусідній країні - Білорусі. Залізничник пригадує, що його тоді вразили дуже чисті вулиці та нові, наче щойно з виробництва, локомотиви.
- Там настільки чисто, що це вражає. По місту йдеш і складається думка, що тільки листочок впав, його вже прибирають. Усе в квітах. Гарно. А дороги - ідеальні. Локомотиви на вигляд такі, наче вчора збудовані, - зазначає Анатолій Захарчук.
Окрім пана Анатолія, у сім’ї Захарчуків на залізниці, також у Моторвагонному депо, працює ще його дружина. Обрав професію залізничника і старший син подружжя, адже разом з меншим братом часто мандрував у батьківській кабіні машиніста. Тож нині він працює у Локомотивному депо помічником машиніста. А молодший, як дідусь та бабуся, став медиком.
Свої понад тридцять років на залізниці пан Анатолій не вважає даремно згаяними. Адже робота ця, хоч і нелегка, справді приносить задоволення.
- Праця на залізниці цікава. А ще вона дисциплінує. До прикладу, ми два-три рази на рік маємо складати іспити. Хочеш постійно вчитися, йди у залізничники. Регулярно проводимо з бригадами заняття: обов’язково двічі на місяць. Якщо машиніст має їхати в рейс, він не може не виїхати. А «явки» бувають і на 1.00, і на 4-ту годину. Рух потягів цілодобовий. І машиніст повинен точно прибути на час, зазначений в «явці». Це – як напівармійська структура. Бо постійно під навантаженням, - переконаний Анатолій Захарчук.
Гарну роботу чоловіка помітили, і у 2012 році пан Анатолій отримав знак «За самовіддану працю» І ступеня за особистий вагомий внесок у розвиток залізничного транспорту України.
Зараз Анатолій Захарчук вже не виходить на рейси. Адже сам керує машиністами, провідниками та іншими працівниками, які займаються експлуатацією локомотивів. У нього в підпорядкуванні 186 людей. Він – заступник начальника депо з експлуатації. Тож йому додалося відповідальності та роботи.
- Скажу, що машиністом бути набагато легше. Ти відповідаєш за поїзд, помічника і за себе. Натомість зараз з телефоном не розлучаюся, навіть на вихідних. І вдень, і вночі треба бути напоготові. Я відповідальний і за локомотивні бригади, і за провідників. Різні ситуації статися можуть, - ділиться керівник.
Крім цього, Анатолій Захарчук працює з пасажирами. Часто доводиться розглядати отримані від них скарги. Здебільшого ці зауваження стосуються температури у вагонах та їх вигляду. Є такі і щодо запізнень потягів та графіків відправлень. Пан Анатолій розповідає, що у депо завжди намагаються в міру своїх можливостей вирішувати проблеми. Але, на жаль, рухомий склад на залізниці не оновлювався вже досить давно.
- Пробуємо налагоджувати діалог з пасажирами. При необхідності, ідемо назустріч – додаємо вагони у потяги, змінюємо розклад руху. Та звісно, усім догодити неможливо. Намагаємося хоча б щось змінити. Оскільки держава з переоснащенням не допомагає взагалі, наразі латаємо те, що є, - зізнається пан Анатолій.
Але попри всі наявні труднощі здолбунівські залізничники продовжують самовіддано працювати і стараються внести й свою частку у розвитку залізничного транспорту України.
Ірина САМЧУК
Фото автора

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити