27 річницю незалежності своєї держави відзначаємо цьогоріч. Саме в такому віці люди самовизначаються остаточно з визначальними цінностями й пріоритетами задля впевненої й успішної реалізації своїх знань, умінь, талантів та будують серйозні плани на життя. Саме в цьому віці молода людина створює свою сім’ю й відповідальність за своє життя бере на себе.
Проте коли для людини вік 27 років для самостійності достатній, то для країни, незалежної держави – дуже молодий. Але країна – це ми, її громадяни. Погодьтеся, часу для визначення з цінностями й пріоритетами за 27 років ми, наша провідна верства, мали достатньо. Й Україна визначилася остаточно, що її шлях не до Росії, а до Європи. Наша держава стала на шлях реформ і перетворень, щоб із посттоталітарної країни стати успішною, розвинутою процвітаючою державою. Українці поїздили по інших країнах, чимало всього побачили й вреш­ті стали приходити до усвідомлення того, що ми, українці, з-поміж інших і мудрі, й талановиті, й роботящі, й винахідливі. То чого ж нам жити другим сортом, служити обслуговуючим персоналом по чужих державах, коли ми можемо бути найкращими громадянами своєї рідної країни? Для чого нам оглядатися на всі боки, ліпити на приватні кафетерії та крамниці чужі назви, давати чужі імена своїм дітям? Адже ми – не гірші. Ми таки кращі. А головне – ми сильні, наполегливі, терплячі. Нас добре вишколило життя. Воно дало нам цінний досвід. І випробування ми пройшли такі, що навряд чи витримала б такі та ж Франція чи Італія. Тому на прорив і успіх з усіх наших негараздів ми просто приречені. У нас підростає нове покоління талановитих, освічених і дуже нетерплячих: коли ж ви, вчорашні й позавчорашні, нарешті вступитеся й пустите нас до керма?


Невже ми з таким людським потенціалом неспроможні організувати життя в себе вдома так, аби сусідові захотілося їхати до нас, щоб побачити, як і які ми зробили реформи, як у нас усе працює, як люди живуть, які прекрасні мають традиції, яка неймовірна, непересічна й унікальна у нас культура, література й мистецтво… І щоб захотілося англійцям чи французам називати своїх дітей нашими іменами. Це було б таки круто, аби французи стали називати своїх дітей Романами та Орисями. А чом би й ні! Ми ж бо своїх Еммануелями й Ернестами звемо? Спеціально вас, панове українці й рідні мої земляки, провокую, аби підвести до думки: хіба той, хто самодостатній, стане тягнути на себе чуже рядно? Хіба стане тулити на себе все таке ж, як у сусіда? Ні, він має достатньо свого, він переконаний, що це своє не гірше від сусідового, а краще! Він, як шляхетна самодостатня людина, спроможний все оцінити, все проаналізувати, зважити і, дивлячись на інших, матиме за честь проявити власний хист, згенерувати власні ідеї щодо того, як облаштувати свій власний дім і які імена дати в тому домі своїм дітям і своїм проектам.
Ми самодостатній народ. Ми історично зрілий народ. Незважаючи на сторіччя бездержавності, гніту, ми зберегли свою ідентичність, не асимілювалися, не розчинилися ні в Речі Посполитій, ані в царській Росії, ні у Радянському Союзі. Цю свою високу внутрішню культуру, волелюбність, цю самодостатність, оце своє уміння виживати й давати собі раду, не втративши свого обличчя в найскрутніших ситуаціях, ми явили світові. І не тільки на Майданах. Наші воїни ціною своїх життів і свого здоров’я втримали наше небо на Сході України. Зіткнувшись із озброєним до зубів, до того ж хитрим і підступним російським агресором у нерівному бою, наші воїни явили перед світом свою мужність, мудрість, стійкість, нечуваний героїзм.
Наша сила у нас самих, в тому, які ми є. Адже пішли в 2014-му наші хлопці на передову в капцях на босу ногу, та швидко зорганізувалися волонтери, підняли весь народ і зробили неможливе. Скоро наші воїни були оснащені й мали на передовій все необхідне. Волонтери підштовхнули і поставили на контроль і наших керманичів, котрі нагорі довго думали й зволікали у період, коли розумні рішення треба було ухвалювати миттєво. Саме ми, українці, кожен з нас, наша організованість, наші молитви й допомога забезпечили стійкість нашій армії. Саме тому ворог не пішов далі. Нині ми маємо оснащену й сильну, випробувану в боях армію, яка є щитом для всієї Європи.
Є у нас, нашій державі й хиби. І всі ми знаємо, які вони. Але й тут усе в наших руках. Держава сильна там, де є сильний і дружний народ. І як здоровий організм з добрим імунітетом долає недугу, так і потужний народ, спаяний в зрілу націю, все здолає. Зрілу націю на коліна не поставиш. Вороги відтинали нашим полоненим патріотам руки, закатовували до смерті, а вони не зраджували своїй Батьківщині, загинули як герої. Нині усі ми захоплюємося їхньою мужністю. Приналежність до народу, як і до матері чи батька, не вибирають. З цим народжуються. Тож ми ніде не подінемося від того, що ми є українці. Й коли вже маємо свою незалежну державу (діди наші могли про це хіба мріяти), то за честь нам має бути і те, щоб її втримати, навести лад у народному господарстві, перемогти агресора й закінчити війну. Та ще розібратися з тими, хто без честі й совісті мародерить. А для цього треба небагато: бути самими собою, дорости до себе і бути небайдужими. Намагатися зробити все, аби реалізувати на повну головний наш ресурс, найвизначальніший потенціал – людський.
«Слава Україні!» – цьогоріч вперше за всі роки незалежності на параді у столиці стоголосо лунатиме від наших воїнів історичне національне гасло. Гукнімо ж і ми їм у відповідь: «Героям слава!», та добре подумаймо про те, що стоїть за цими гаслами.
Ми – мудрий і зрілий народ. Нація. Ми варті того, щоб жити гідно. Зі святом вас, дорогі земляки!
Людмила МАРЧУК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити