Після відвідин у неділю чудового свята – Дня села в Озерку, виникло бажання написати про куточок рідного краю, з яким пов’язані мої дитячі спогади.

Отож, назва цього маленького села, розташованого на території Мізоцької селищної ради, походить від озерця, що в його центрі - за автобусною зупинкою.
Поблизу, на відстані трьох кілометрів, міститься село Мізочек. А якщо проминути Озерко, то за два кілометри у бік села Буща, стоїть Борщівка Чеська (ІІ).
Перші згадки про Озерко датовані 1882 роком. Однак не знаємо, чи це було село чи урочище. У 1886 році до цієї місцевості прибули чеські колоністи. Вони й заснували село Озерко, яке мало 19 дворів, і відкрили там початкову школу. На свята з сусідньої Борщівки на бричках з’їжджалися чехи до озерківської світлиці (сільського клубу), щоб зіграти у виставах та поспілкуватися. За чехів в Озерку діяли також хмілярня й крамниця.


У 1947 році чехи виїхали, а на їхнє місце та в їхні будівлі, що збереглися й досі, заселилися українські й польські поселенці.
На той час село Озерко вже мало свою сільраду, до якої входили село Мізочек і хутір Діброва на 12 садиб, який назвали саме так через ліс з могутніми дубами, який був поруч. Крім того, працювала в селі Озерко початкова школа. Так, у Мізоцькій районній газеті «Перемога» від 7 червня 1947 року є згадка, як готували цей навчальний заклад до зими. Зокрема про те, що сільський голова Кучка зібрав селян, і за кілька днів школу було побілено, а квартири вчителів відремонтовано. За 2-3 дні на шкільне подвір'я завезли 20 кубометрів дров.
У 1949 році в Озерку відкрили фельдшерсько-акушер­ський пункт.
На 1952 рік на території Озерківської сільської ради містилось 157 господарств, в яких проживало 677 осіб.
У 1961 році було засновано Мізоцький бурякорадгосп, який мав кілька відділень. Одним з них було Озірківське. У селі тоді вирувало життя, адже у відділенні - на тракторній та рільничих бригадах, на фермі, на току, у ланці - працювали сотні сельчан і приїжджих людей. В центрі села стояла контора бурякорадгоспу, згодом у ній діяла й бібліотека. Крім того, в селі функціонували лазня, сільський клуб, магазин та їдальня.
Збудували в Озерку і БАМ – куток з двох кількаповерхових будинків, де осіли ті, хто працював на спорудженні Байкало-Амурської залізниці.
У 1993 році, відгукнувшись на численні прохання батьків, а також те, що Мізоцький бурякорадгосп відмовився здійснювати підвіз дітей до школи, в Озерку, в приміщенні дитячого садка, відкрили початкову школу.
Важкими часами для села став кінець 1990-х років, адже бурякорадгосп тоді вже ледь жеврів. Роботи не було, зарплати - теж. Люди, як могли, так виживали. Закрили сільську лазню, їдальню і бібліотеку. Доріг узимку майже не розчищали. До Мізоча дістатися було вкрай важко. Пам’ятаю, як ми, діти, змушені були сидіти в мізоцькому шкільному гуртожитку, бо дістатися додому було ніяк.
У 1997 році в загальноосвітній школі І ступеня села Озерко навчалось 18 дітей у двох класах за чотирма віковими категоріями (1-4 класи). Навчальний процес забезпечували троє вчителів.
На початку 2000-х кількість населення суттєво зменшилась, школу і садок закрили, ліквідували й бурякорадгосп. Йому на зміну прийшло ТОВ "АГРО-КОНСАЛТ АВ".
Зараз село живе своїм життям, як і понад 100 років тому, а недільне свято - цьому свідчення!
Вікторія ГОЛОВАТЮК,
провідний архівіст
архівного відділу
Здолбунівської РДА.
Фото Ольги КЛИМКОВИЧ.

 

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити